В одній із нещодавніх передач телеканалу ICTV сором'язливо посміхалася мила, вродлива дівчина, проте мова її впевнена і переконлива. Вона говорить про проблеми у вивченні такого складного предмету як хімія. Сьогодні недосяжно розділені її дві невід'ємні складові - теорія та практика. Кому як не цій наполегливій студентці Київського національного держуніверситету ім. Тараса Шевченка, Балабон Ользі вони відомі.

...Мама плекала доню. Пестила і любила своє єдине найдорожче дівчатко. Її Олечка росла веселою, щирою і дуже допитливою дівчинкою. Сьогодні Тетяна Анатоліївна трепетно тримає у руках дбайливо збережену першу п'ятірку, аркуш за аркушем гортає дипломи і грамоти дочки. Вони різні – у спорті і шкільних конкурсах, олімпіадах і змаганнях. Але є серед них особливі...

Кажуть, хліб бере початок із зернини.. .А звідки бере початок талант?

«У першу чергу із родини», – стверджує сама Оля. Тому що взірцем у житті визнає маму, вчительку хімії, і тата, інженера-хіміка. Бабусі – бухгалтеру завдячує відповідальним ставленням до виконання обов'язків. Беззаперечними авторитетами називає вчителів, які допомогли пізнати себе, власні можливості, поставили на першу сходинку, що повела до успіху.

«Робота з обдарованими дітьми вимагає постійної уваги. Працювати з ними не просто. Таланти не підлягають загальним стандартам, бувають запальні і насмішкуваті, а в глибині душі залишаються беззахисними», – так говорить мама – вчителька про свою доню, переможця предметних олімпіад різних років:

2004 рік:

– Хімія. III місце. III етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Фізика. І місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Фізика. Диплом III ступеня. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади Суми.

2005 рік:

– Фізика. III місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Математика. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. Диплом учасника. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади. Херсон.

2006 рік:

– Фізика. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. І місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. Диплом II ступеня. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади. Луцьк.

– Хімія. Диплом III ступеня. Бронзова медаль. ХL Міжнародна Менделєєвська олімпіада. Єреван. Вірменія. (До речі, Оля отримала приз членів журі – чоловіків у номінації «Міс хімія», тому що вона не лише творча, наполеглива, працьовита особистість, але до всього ще дуже вродлива дівчина, спортсменка, вільно спілкується англійською мовою).

Переможець молодіжної акції «Подільський Оскар» в номінації «Учень року – 2006».

2007 рік – бронзова нагорода на Міжнародній олімпіаді з хімії у Москві.

...З екрану сором'язливо посміхається мила, вродлива дівчина. Екс-президент України Л.Д.Кучма вручає нашій талановитій землячці (одній із трьох переможців Міжнародної олімпіади з хімії та фізики, які продовжили навчання після закінчення школи у вітчизняному ВУЗІ, а не поїхали шукати щастя за кордон, хоча такі запрошення були) Балабон Ользі грошову премію.

Заповнюючи одну із анкет ,Оля так визначила сферу, в якій планує розкрити свій талант: наука, її розвиток, місце (роль) в долі України, її народу після закінчення школи – синтез нових речовин для виготовлення ліків, щоб перемогти хвороби XXI століття. Висока мета благородної людини!

Щиро радіємо за тебе, наша ученице! Радіємо від того, що ти впевнено вибрала свою життєву дорогу, на якій уже пізнала багато радості та підкорила чимало вершин!

Будь щасливою, шануй родину, люби людей і свою справу – це надійний фундамент для щастя.

Нехай радість буде частим гостем у твоїй душі! Нових тобі злетів та творчих звершень!

На двох Олімпіадах хмельничанка завоювала дві нагороди, на черзі Лондон 

Після виснажливої боротьби під час Олімпійських ігор у Пекіні у рідні пенати повернулася бронзова призерка Олімпіади Ірині Мерлені. Приїзд Ірині до Хмельницького відбувся без зайвої помпезності, а зустрічали спортсменку у залі телерадіокомпанії “Поділля-Центр” лише журналісти. Хоча подвиг, який зробила на Олімпійських іграх хмельницька спортсменка, заслуговує на вшанування - Ірині виступала із пошкодженими хрестоподібними зв'язками.

“Я дуже щаслива, що знову потрапила на Олімпійські ігри, знову стояла на олімпійському п’ядесталі, і для мене велика честь та гордість захищати Україну. Звісно хотілося повторити успіх у Афінах, але я дякую Богу за бронзу, дякую усій Україні. Я вдячна цій землі і ладна цілувати її та казати, що вона найкраща у світі. Дякую людям, які вірили та підтримували мене”, - поділилася враженнями Ірині Мерлені.

Через те, що саме українка була однією із фавориток у боротьбі за чемпіонство у ваговій категорії до 48 кілограмів, до Ірині була пристальна увага з боку журналістів із самого першого дня перебування у Китаї. 

“Коли я приїхала на Ігри, японська преса одразу обступила мене, дуже довго фотографували. А перед змаганнями я не люблю давати інтерв’ю та фотографуватися. Тому доводилося навіть рушником закривати обличчя. Масажисти команди розповідали, що ще за декілька днів до приїзду японці вже шукали мене”, - розповіла новоспечена бронзова призерка пекінських Олімпійських ігор.

Здобувши бронзу для України, окрім морального задоволення, Ірині Мерлені повинна отримати від держави фінансову винагороду у розмірі 350 тисяч гривень. Але, як зізналася сама спортсменка, преміальні вона ще не одержала, будемо сподіватися, що обіцянки влади стануть реальністю. А у найближчих планах Ірині присвятити себе чоловіку та сину, а також залікувати травму.

 

Вже за життя Богдана Хмельницького почали виходити різноманітні праці, які з тих чи інших позицій висвітлювали діяльність цієї видатної історичної особи. З тих пір минуло понад три століття, впродовж яких історики різних держав активно працювали для всебічного висвітлення титанічної постаті Великого Богдана. Однак більшість вчених переважно звертала свою пильну увагу на зображення українського гетьмана як державного, політичного та військового діяча. При цьому з поля зору дослідників випадало багато «деталей», що складають повноцінний образ людини. Якими були характер та зовнішність Хмельницького, чи мав він якісь захоплення та як поводив себе в повсякденному житті, який одяг носив, яким напоям і стравам віддавав перевагу, чи потрапляв він у «цікаві історії» — ці питання і до сьогодні залишаються маловивченими, а отже, такими, що хвилюють усіх, кому небайдуже минуле нашої країни. Отож спробуємо висвітлити окремі аспекти, що характеризують Богдана Хмельницького саме як людину. 

Зважаючи на те, що до сьогоднішнього дня збереглося понад півсотні портретів Хмельницького, інколи важко зрозуміти, якою ж насправді була зовнішність гетьмана. Однак можна стверджувати, що найточніше її відтворив на своїй гравюрі гданський майстер Гондіус, адже створив він її за життя Богдана Хмельницького. Таким чином, можемо уявити собі зовнішній вигляд нашого видатного співвітчизника. Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. До цього можна додати свідчення сучасників, які відзначали, що Хмельницький був вище середнього зросту, мав міцну будову тіла — був «широкий у кістках».

Поведінка гетьмана засвідчувала холеричний темперамент, який досить часто проявлявся в рисах його характеру, так чи інакше впливав на його вчинки та дії. Ті, кому пощастило спілкуватися з ним, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю гет... Читайте далі>>

Його поставили в один ряд з такими політичними постатями ХVІІ століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. У суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучості боронити себе і свою державу. У гущі народу, зрадженого і розтоптаного старою аристократією, він

Його поставили в один ряд з такими політичними постатями ХVІІ століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. У суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучості боронити себе і свою державу. У гущі народу, зрадженого і розтоптаного старою аристократією, він знаходить і згуртовує навколо себе нових ватажків, які на віки стали народними улюбленцями. Він вмів здобувати так багато, маючи так мало!

Богдан Хмельницький народився в 1595 році в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Освіту отримав у Ярославській єзуїтській школі, добре оволодів латиною і польською мовою. Вперше на історичній арені з'являється в 1620 році в битві польських військ, в складі яких були реєстрові козаки, із турками під Цецорою. В цій битві загинув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у полон. Через два роки Богдан повертається із полону в Суботів, записується в реєстрові козаки, одружується і займається господарством, уникаючи участі в антипольських повстаннях, що спалахували в 1625 та 1638 роках. Саме завдяки своїй лояльності до польської влади і міцним зв'язкам він отримує посаду писаря Війська Запорозького в 1638 році. В 1645 році Богдан стає сотником Чигиринського полку, а в 1646 році у складі козацького посольства вирушає у Варшаву до короля Владислава ІV.


У Балоги сподіваються, що Тимошенко пускатиме всіх від Ющенка
Тимошенко через 2 тижні влаштує важливу презентацію
Яценюк: маски зняті, тепер всі на вибори 
Нафтогаз збанкротує чорноморська нафта 
Тимошенко обіцяє нагодувати армію і просить Ющенка "поубавити пил"
Перетворенню Богдана 
У Балоги сподіваються, що Тимошенко пускатиме всіх від Ющенка
Тимошенко через 2 тижні влаштує важливу презентацію
Яценюк: маски зняті, тепер всі на вибори 
Нафтогаз збанкротує чорноморська нафта 
Тимошенко обіцяє нагодувати армію і просить Ющенка "поубавити пил"Хмельницького із лояльного 
польській владі малопомітного козацького старшини в грізного керівника антипольської Національної революції і державотворця сприяли обставини, що склалися на той час в Україні: безмежна чванливість польської шляхти поставила всіх українців у ряд другосортного люду, поляки сповідували по відношенню до корінного населення "право сильного" і нехтували навіть своїми ж законами, польська адміністрація сприяла насильницькому "наверненню" православних українців у "лоно католицької церкви". Силу духу і розуму Богдан Хмельницький проявив уже на самому початку розвитку відомих в історії подій – він не скотився до примітивної помсти кривдникам, а почав підготовку до повстання, метою якого було відновлення могутньої держави "великих князів київських".

Основою успіху повстання Богдан вбачав організацію потужної військової розвідки і контррозвідки для вчасного отримання інформації про ворожі йому дії, аналізуючи яку, він проводив у життя всі свої плани. В цю структуру він добирав розумних і кмітливих людей зовсім не цікавлячись їх походженням, це і стало запорукою успіхів козацької розвідки, яка зуміла провести своїх людей в королівський двір Варшави і не тільки. Контррозвідка Хмельницького практично нейтралізувала всі дії польської розвідки, ефективно використовуючи іноді навіть польських агентів. В 1648 році козаки впіймали посланців московського царя, які вели переговори з поляками щодо спільної війни проти козацької України. З того часу Богдан не довіряв московитам і, аби контролювати їх наміри, дозволив Виговському "вступити в таємні зносини з московськими боярами і передавати їм важливі документи". Дізнавшись про таємні стосунки своєї дружини з польськими агентами, він наказав стратити її, ховаючи в собі від людського ока глибоку душевну рану.

На самому початку війни з поляками Хмельницький не тільки розсилав зі своїми емісарами листи із закликом до всенародного повстання, але й через них же створював величезну мережу інформаторів по всій Україні. Крім того, разом із листами він посилав довірених і підготовлених людей, які створювали військову адміністрацію на звільненій від поляків території і встановлювали владу нової держави. 

Богдан Хмельницький чудово розумів, що не зможе виграти війни з поляками без регулярної армії, яку він і заходився створювати в 1648 році після походу до Замостя. Він активно впроваджува у життя нові військові реформи, зміцнив дисципліну і ввів у дію Військовий статут, який регулював всі внутрішні взаємовідносини в армії. Призначаючи на посади людей, він керувався не особистими стосунками, а компетенцією, розумом і лідерськими якостями цієї людини.

Богдан Хмельницький пройшов важкий шлях як людина і ще важчий, як державотворець. На цьому шляху були блискучі перемоги, були жахливі поразки, були союзники, які неодмінно хотіли панувати в цьому союзі. Він мріяв об'єднати всі землі в одну могутню державу, але за свого життя не встиг цього зробити. Створена Богданом нова держава пройшла крізь Руїну, була розірвана на шматки сусідами, але знову ж відродилась... І до сьогодні ще жоден політик не зумів бодай близько підійти до рівня Великого Богдана.

Починаючи серію описів битв Хмельницького, я говорив, що українці занадто добре знають про Берестечко. І зовсім неважко зрозуміти – чому. Україні достатньо довго довелось бути під владою чужинців, які хотіли зламати народу впевненість у собі, глибоко, аж до генної пам'яті загнати українцям відчуття слабкості, другосортності, сприймання себе, як людей, яких перемагають. І яким тому не судилося бути самостійними.

Тому про поразку під Берестечком українцям розказували дуже часто, а про перемоги – мовчали. Оскільки про цю поразку вже є в багато разів більше, ніж варто – тут опису цієї поразки просто не буде. Буде про інше.

Почнемо з того, що війна є війна, на ній бувають не тільки перемоги, а й поразки. Навряд чи знайдуться в історії війська і полководці, які не знали би поразок. Цього ніхто не обійде, а тому факт поразки козаків під Берестечком – нормальна річ. Звичайна річ. І аж ніяк не причина посипати голову попелом і думати, що наші предки були народом, слабшим інших.

Всім доводиться не тільки бити, а й зазнавати ударів. Отож замість того, щоб іще раз описувати саму поразку, подивимось, як наші предки тримали удар. А тримали вони його гідно.

Отже почнемо з того, що це вже сталося, татари вже відступили і були далеко, Хмельницький був у полоні, а козаки були оточені з трьох боків. Позаду ж у них було непрохідне болото. Козаки швидко укріпили табір і почалася 10-денна облога. Козаки тримались настільки добре, що поляки навіть почали переговори про мир. Але умови вони висунули такі, що козаки відмовилися, вирішивши, що краще битися далі.

Але довго вони там не билися, бо, незважаючи на поразку й оточення, зуміли знайти вихід. Ночами, непомітно для поляків козаки спорудили з возів, сідел, кожухів, бочок та іншого не вкрай потрібного майна переправи через болото і в ніч на 30 червня під керівництвом І.Богуна по цих переправах вивели з оточення основну частину війська.

Звичайно ж, не все відбувалося так гладко, як на папері. Була паніка, були й чвари. Але тільки трохи, бо головне вдалося – військо не було розгромлене і вирвалося з оточення.

Вдалось навіть врятувати більшість гармат – було втрачено тільки 28 із 115. Але зате було втрачено майже весь обоз. Це означає, що і збережена артилерія була тільки для майбутнього – поки що нічим було стріляти. Та й не тільки з гармат було нічим. Але виручало те, що в ті часи основною все таки була холодна зброя. Особливо при боях на ходу.

При виході з оточення були показані прекрасні зразки героїзму і самовідданості українців. Невмируще прославився там невеликий козацький загін, що прикривав відступ усіх інших. Адже такий відступ – усіх – таки не міг відбутися зовсім непомітно, а тому треба було, щоб хтось став і стояв незрушно, не даючи полякам догнати козаків на переправі, на болоті, де вони були би порівняно легкою жертвою.

Укріпившись на острові, 300 козаків прикрили відступ. Прикрили і всі загинули. Як герої.

А тепер про них словами очевидця. Ось як писав П'єр Шевальє, француз, що був якраз тоді на службі у поляків і сам те бачив: "...в одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого крім життя, вони витягали зі своїх кишень та чересів усі свої гроші та кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули, але довелося з кожним із них вести бій. Залишився один, який боровся проти всього польського війська, вн знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього; витративши весь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити; якийсь москаль напав на нього з такою ж зброєю, але не міг нічого вдіяти і, незважаючи на свою меткість, ледве уникнув, щоб той не перерізав його навпіл. Тоді якийсь шляхтич і Цехановщини та якийсь німецький улан, вважаючи, що москаль не дасть собі з ним ради, кинулись у воду по шию і знову почали бій, козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх ще з великою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якої закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти, як справжній вояка. Його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим".

Ось так. Уривочок, написаний людиною, що не мала ніякого інтересу прославляти українців. Французом із польського війська. Але скільки тут про героїзм, самовідданість, гордість і честь справжніх козаків. Козаків, які билися за свою Україну. За її волю, бо не за "возз'єднання ж довелось битися останньому з козаків із якимось москалем. Мабуть найманцем. А може й не найманцем, може Москва тоді щось підкинула полякам на допомогу. Це було би логічно для її тактики вичікування поки поляки й українці знесилять одне одного. Адже Хмельницький і перед Берестечком звертався до Москви з пропозицією спільних і взаємовигідних дій.

Та Москва, природно, на взаємовигоду не йшла, допомоги звідти черговий раз не було. Допомога була... з боку самих поляків. Але не війська, а населення Польщі, яке, скориставшись виходом шляхти в посполите рушення, підняло повстання. На початку червня в Підгаллі під керівництвом Костки Наперського повстанці взяли ряд населених пунктів, серед них фортецю Чорштин. Все це саме тоді, коли в Берестечку йшла битва. А Наперський при тому мав зв'язок із Хмельницьким.

Здавалось би – що там якісь далекі від Берестечка села, чим це могло допомогти? Допомогло і сер'йозно. Після того, як ціною загибелі 300 героїв значна частина козацького війська вирвалася з оточення і почала відходити, поляки, за логік... Читайте далі>>