Каталог статей

Наша гордість

Wed, 10 Sep 2008 18:41:21 GMT

В одній із нещодавніх передач телеканалу ICTV сором'язливо посміхалася мила, вродлива дівчина, проте мова її впевнена і переконлива. Вона говорить про проблеми у вивченні такого складного предмету як хімія. Сьогодні недосяжно розділені її дві невід'ємні складові - теорія та практика. Кому як не цій наполегливій студентці Київського національного держуніверситету ім. Тараса Шевченка, Балабон Ользі вони відомі.

...Мама плекала доню. Пестила і любила своє єдине найдорожче дівчатко. Її Олечка росла веселою, щирою і дуже допитливою дівчинкою. Сьогодні Тетяна Анатоліївна трепетно тримає у руках дбайливо збережену першу п'ятірку, аркуш за аркушем гортає дипломи і грамоти дочки. Вони різні – у спорті і шкільних конкурсах, олімпіадах і змаганнях. Але є серед них особливі...

Кажуть, хліб бере початок із зернини.. .А звідки бере початок талант?

«У першу чергу із родини», – стверджує сама Оля. Тому що взірцем у житті визнає маму, вчительку хімії, і тата, інженера-хіміка. Бабусі – бухгалтеру завдячує відповідальним ставленням до виконання обов'язків. Беззаперечними авторитетами називає вчителів, які допомогли пізнати себе, власні можливості, поставили на першу сходинку, що повела до успіху.

«Робота з обдарованими дітьми вимагає постійної уваги. Працювати з ними не просто. Таланти не підлягають загальним стандартам, бувають запальні і насмішкуваті, а в глибині душі залишаються беззахисними», – так говорить мама – вчителька про свою доню, переможця предметних олімпіад різних років:

2004 рік:

– Хімія. III місце. III етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Фізика. І місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Фізика. Диплом III ступеня. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади Суми.

2005 рік:

– Фізика. III місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Математика. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. Диплом учасника. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади. Херсон.

2006 рік:

– Фізика. II місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. І місце. Ш етап Всеукраїнської олімпіади. Хмельницький.

– Хімія. Диплом II ступеня. ІV етап Всеукраїнської учнівської олімпіади. Луцьк.

– Хімія. Диплом III ступеня. Бронзова медаль. ХL Міжнародна Менделєєвська олімпіада. Єреван. Вірменія. (До речі, Оля отримала приз членів журі – чоловіків у номінації «Міс хімія», тому що вона не лише творча, наполеглива, працьовита особистість, але до всього ще дуже вродлива дівчина, спортсменка, вільно спілкується англійською мовою).

Переможець молодіжної акції «Подільський Оскар» в номінації «Учень року – 2006».

2007 рік – бронзова нагорода на Міжнародній олімпіаді з хімії у Москві.

...З екрану сором'язливо посміхається мила, вродлива дівчина. Екс-президент України Л.Д.Кучма вручає нашій талановитій землячці (одній із трьох переможців Міжнародної олімпіади з хімії та фізики, які продовжили навчання після закінчення школи у вітчизняному ВУЗІ, а не поїхали шукати щастя за кордон, хоча такі запрошення були) Балабон Ользі грошову премію.

Заповнюючи одну із анкет ,Оля так визначила сферу, в якій планує розкрити свій талант: наука, її розвиток, місце (роль) в долі України, її народу після закінчення школи – синтез нових речовин для виготовлення ліків, щоб перемогти хвороби XXI століття. Висока мета благородної людини!

Щиро радіємо за тебе, наша ученице! Радіємо від того, що ти впевнено вибрала свою життєву дорогу, на якій уже пізнала багато радості та підкорила чимало вершин!

Будь щасливою, шануй родину, люби людей і свою справу – це надійний фундамент для щастя.

Нехай радість буде частим гостем у твоїй душі! Нових тобі злетів та творчих звершень!

Ірині Мерлені повернулася до Хмельницького

Wed, 10 Sep 2008 18:39:34 GMT

На двох Олімпіадах хмельничанка завоювала дві нагороди, на черзі Лондон

Після виснажливої боротьби під час Олімпійських ігор у Пекіні у рідні пенати повернулася бронзова призерка Олімпіади Ірині Мерлені. Приїзд Ірині до Хмельницького відбувся без зайвої помпезності, а зустрічали спортсменку у залі телерадіокомпанії “Поділля-Центр” лише журналісти. Хоча подвиг, який зробила на Олімпійських іграх хмельницька спортсменка, заслуговує на вшанування - Ірині виступала із пошкодженими хрестоподібними зв'язками.

“Я дуже щаслива, що знову потрапила на Олімпійські ігри, знову стояла на олімпійському п’ядесталі, і для мене велика честь та гордість захищати Україну. Звісно хотілося повторити успіх у Афінах, але я дякую Богу за бронзу, дякую усій Україні. Я вдячна цій землі і ладна цілувати її та казати, що вона найкраща у світі. Дякую людям, які вірили та підтримували мене”, - поділилася враженнями Ірині Мерлені.

Через те, що саме українка була однією із фавориток у боротьбі за чемпіонство у ваговій категорії до 48 кілограмів, до Ірині була пристальна увага з боку журналістів із самого першого дня перебування у Китаї.

“Коли я приїхала на Ігри, японська преса одразу обступила мене, дуже довго фотографували. А перед змаганнями я не люблю давати інтерв’ю та фотографуватися. Тому доводилося навіть рушником закривати обличчя. Масажисти команди розповідали, що ще за декілька днів до приїзду японці вже шукали мене”, - розповіла новоспечена бронзова призерка пекінських Олімпійських ігор.

Здобувши бронзу для України, окрім морального задоволення, Ірині Мерлені повинна отримати від держави фінансову винагороду у розмірі 350 тисяч гривень. Але, як зізналася сама спортсменка, преміальні вона ще не одержала, будемо сподіватися, що обіцянки влади стануть реальністю. А у найближчих планах Ірині присвятити себе чоловіку та сину, а також залікувати травму.

Про те, як шведський йог хотів Хмельницького здивувати

Wed, 10 Sep 2008 18:36:54 GMT

Вже за життя Богдана Хмельницького почали виходити різноманітні праці, які з тих чи інших позицій висвітлювали діяльність цієї видатної історичної особи. З тих пір минуло понад три століття, впродовж яких історики різних держав активно працювали для всебічного висвітлення титанічної постаті Великого Богдана. Однак більшість вчених переважно звертала свою пильну увагу на зображення українського гетьмана як державного, політичного та військового діяча. При цьому з поля зору дослідників випадало багато «деталей», що складають повноцінний образ людини. Якими були характер та зовнішність Хмельницького, чи мав він якісь захоплення та як поводив себе в повсякденному житті, який одяг носив, яким напоям і стравам віддавав перевагу, чи потрапляв він у «цікаві історії» — ці питання і до сьогодні залишаються маловивченими, а отже, такими, що хвилюють усіх, кому небайдуже минуле нашої країни. Отож спробуємо висвітлити окремі аспекти, що характеризують Богдана Хмельницького саме як людину.

Зважаючи на те, що до сьогоднішнього дня збереглося понад півсотні портретів Хмельницького, інколи важко зрозуміти, якою ж насправді була зовнішність гетьмана. Однак можна стверджувати, що найточніше її відтворив на своїй гравюрі гданський майстер Гондіус, адже створив він її за життя Богдана Хмельницького. Таким чином, можемо уявити собі зовнішній вигляд нашого видатного співвітчизника. Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. До цього можна додати свідчення сучасників, які відзначали, що Хмельницький був вище середнього зросту, мав міцну будову тіла — був «широкий у кістках».

Поведінка гетьмана засвідчувала холеричний темперамент, який досить часто проявлявся в рисах його характеру, так чи інакше впливав на його вчинки та дії. Ті, кому пощастило спілкуватися з ним, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю гет... Читайте далі>>

День Незалежності: велич Хмельницького

Wed, 10 Sep 2008 18:31:56 GMT

Його поставили в один ряд з такими політичними постатями ХVІІ століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. У суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучості боронити себе і свою державу. У гущі народу, зрадженого і розтоптаного старою аристократією, він

Його поставили в один ряд з такими політичними постатями ХVІІ століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії. У суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучості боронити себе і свою державу. У гущі народу, зрадженого і розтоптаного старою аристократією, він знаходить і згуртовує навколо себе нових ватажків, які на віки стали народними улюбленцями. Він вмів здобувати так багато, маючи так мало!

Богдан Хмельницький народився в 1595 році в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького. Освіту отримав у Ярославській єзуїтській школі, добре оволодів латиною і польською мовою. Вперше на історичній арені з'являється в 1620 році в битві польських військ, в складі яких були реєстрові козаки, із турками під Цецорою. В цій битві загинув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у полон. Через два роки Богдан повертається із полону в Суботів, записується в реєстрові козаки, одружується і займається господарством, уникаючи участі в антипольських повстаннях, що спалахували в 1625 та 1638 роках. Саме завдяки своїй лояльності до польської влади і міцним зв'язкам він отримує посаду писаря Війська Запорозького в 1638 році. В 1645 році Богдан стає сотником Чигиринського полку, а в 1646 році у складі козацького посольства вирушає у Варшаву до короля Владислава ІV.

У Балоги сподіваються, що Тимошенко пускатиме всіх від Ющенка
Тимошенко через 2 тижні влаштує важливу презентацію
Яценюк: маски зняті, тепер всі на вибори
Нафтогаз збанкротує чорноморська нафта
Тимошенко обіцяє нагодувати армію і просить Ющенка "поубавити пил"
Перетворенню Богдана
У Балоги сподіваються, що Тимошенко пускатиме всіх від Ющенка
Тимошенко через 2 тижні влаштує важливу презентацію
Яценюк: маски зняті, тепер всі на вибори
Нафтогаз збанкротує чорноморська нафта
Тимошенко обіцяє нагодувати армію і просить Ющенка "поубавити пил"Хмельницького із лояльного
польській владі малопомітного козацького старшини в грізного керівника антипольської Національної революції і державотворця сприяли обставини, що склалися на той час в Україні: безмежна чванливість польської шляхти поставила всіх українців у ряд другосортного люду, поляки сповідували по відношенню до корінного населення "право сильного" і нехтували навіть своїми ж законами, польська адміністрація сприяла насильницькому "наверненню" православних українців у "лоно католицької церкви". Силу духу і розуму Богдан Хмельницький проявив уже на самому початку розвитку відомих в історії подій – він не скотився до примітивної помсти кривдникам, а почав підготовку до повстання, метою якого було відновлення могутньої держави "великих князів київських".

Основою успіху повстання Богдан вбачав організацію потужної військової розвідки і контррозвідки для вчасного отримання інформації про ворожі йому дії, аналізуючи яку, він проводив у життя всі свої плани. В цю структуру він добирав розумних і кмітливих людей зовсім не цікавлячись їх походженням, це і стало запорукою успіхів козацької розвідки, яка зуміла провести своїх людей в королівський двір Варшави і не тільки. Контррозвідка Хмельницького практично нейтралізувала всі дії польської розвідки, ефективно використовуючи іноді навіть польських агентів. В 1648 році козаки впіймали посланців московського царя, які вели переговори з поляками щодо спільної війни проти козацької України. З того часу Богдан не довіряв московитам і, аби контролювати їх наміри, дозволив Виговському "вступити в таємні зносини з московськими боярами і передавати їм важливі документи". Дізнавшись про таємні стосунки своєї дружини з польськими агентами, він наказав стратити її, ховаючи в собі від людського ока глибоку душевну рану.

На самому початку війни з поляками Хмельницький не тільки розсилав зі своїми емісарами листи із закликом до всенародного повстання, але й через них же створював величезну мережу інформаторів по всій Україні. Крім того, разом із листами він посилав довірених і підготовлених людей, які створювали військову адміністрацію на звільненій від поляків території і встановлювали владу нової держави.

Богдан Хмельницький чудово розумів, що не зможе виграти війни з поляками без регулярної армії, яку він і заходився створювати в 1648 році після походу до Замостя. Він активно впроваджува у життя нові військові реформи, зміцнив дисципліну і ввів у дію Військовий статут, який регулював всі внутрішні взаємовідносини в армії. Призначаючи на посади людей, він керувався не особистими стосунками, а компетенцією, розумом і лідерськими якостями цієї людини.

Богдан Хмельницький пройшов важкий шлях як людина і ще важчий, як державотворець. На цьому шляху були блискучі перемоги, були жахливі поразки, були союзники, які неодмінно хотіли панувати в цьому союзі. Він мріяв об'єднати всі землі в одну могутню державу, але за свого життя не встиг цього зробити. Створена Богданом нова держава пройшла крізь Руїну, була розірвана на шматки сусідами, але знову ж відродилась... І до сьогодні ще жоден політик не зумів бодай близько підійти до рівня Великого Богдана.

Битви Хмельницького. Берестечко – не розгром

Wed, 10 Sep 2008 18:28:51 GMT

Починаючи серію описів битв Хмельницького, я говорив, що українці занадто добре знають про Берестечко. І зовсім неважко зрозуміти – чому. Україні достатньо довго довелось бути під владою чужинців, які хотіли зламати народу впевненість у собі, глибоко, аж до генної пам'яті загнати українцям відчуття слабкості, другосортності, сприймання себе, як людей, яких перемагають. І яким тому не судилося бути самостійними.

Тому про поразку під Берестечком українцям розказували дуже часто, а про перемоги – мовчали. Оскільки про цю поразку вже є в багато разів більше, ніж варто – тут опису цієї поразки просто не буде. Буде про інше.

Почнемо з того, що війна є війна, на ній бувають не тільки перемоги, а й поразки. Навряд чи знайдуться в історії війська і полководці, які не знали би поразок. Цього ніхто не обійде, а тому факт поразки козаків під Берестечком – нормальна річ. Звичайна річ. І аж ніяк не причина посипати голову попелом і думати, що наші предки були народом, слабшим інших.

Всім доводиться не тільки бити, а й зазнавати ударів. Отож замість того, щоб іще раз описувати саму поразку, подивимось, як наші предки тримали удар. А тримали вони його гідно.

Отже почнемо з того, що це вже сталося, татари вже відступили і були далеко, Хмельницький був у полоні, а козаки були оточені з трьох боків. Позаду ж у них було непрохідне болото. Козаки швидко укріпили табір і почалася 10-денна облога. Козаки тримались настільки добре, що поляки навіть почали переговори про мир. Але умови вони висунули такі, що козаки відмовилися, вирішивши, що краще битися далі.

Але довго вони там не билися, бо, незважаючи на поразку й оточення, зуміли знайти вихід. Ночами, непомітно для поляків козаки спорудили з возів, сідел, кожухів, бочок та іншого не вкрай потрібного майна переправи через болото і в ніч на 30 червня під керівництвом І.Богуна по цих переправах вивели з оточення основну частину війська.

Звичайно ж, не все відбувалося так гладко, як на папері. Була паніка, були й чвари. Але тільки трохи, бо головне вдалося – військо не було розгромлене і вирвалося з оточення.

Вдалось навіть врятувати більшість гармат – було втрачено тільки 28 із 115. Але зате було втрачено майже весь обоз. Це означає, що і збережена артилерія була тільки для майбутнього – поки що нічим було стріляти. Та й не тільки з гармат було нічим. Але виручало те, що в ті часи основною все таки була холодна зброя. Особливо при боях на ходу.

При виході з оточення були показані прекрасні зразки героїзму і самовідданості українців. Невмируще прославився там невеликий козацький загін, що прикривав відступ усіх інших. Адже такий відступ – усіх – таки не міг відбутися зовсім непомітно, а тому треба було, щоб хтось став і стояв незрушно, не даючи полякам догнати козаків на переправі, на болоті, де вони були би порівняно легкою жертвою.

Укріпившись на острові, 300 козаків прикрили відступ. Прикрили і всі загинули. Як герої.

А тепер про них словами очевидця. Ось як писав П'єр Шевальє, француз, що був якраз тоді на службі у поляків і сам те бачив: "...в одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого крім життя, вони витягали зі своїх кишень та чересів усі свої гроші та кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули, але довелося з кожним із них вести бій. Залишився один, який боровся проти всього польського війська, вн знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього; витративши весь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити; якийсь москаль напав на нього з такою ж зброєю, але не міг нічого вдіяти і, незважаючи на свою меткість, ледве уникнув, щоб той не перерізав його навпіл. Тоді якийсь шляхтич і Цехановщини та якийсь німецький улан, вважаючи, що москаль не дасть собі з ним ради, кинулись у воду по шию і знову почали бій, козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх ще з великою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якої закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти, як справжній вояка. Його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим".

Ось так. Уривочок, написаний людиною, що не мала ніякого інтересу прославляти українців. Французом із польського війська. Але скільки тут про героїзм, самовідданість, гордість і честь справжніх козаків. Козаків, які билися за свою Україну. За її волю, бо не за "возз'єднання ж довелось битися останньому з козаків із якимось москалем. Мабуть найманцем. А може й не найманцем, може Москва тоді щось підкинула полякам на допомогу. Це було би логічно для її тактики вичікування поки поляки й українці знесилять одне одного. Адже Хмельницький і перед Берестечком звертався до Москви з пропозицією спільних і взаємовигідних дій.

Та Москва, природно, на взаємовигоду не йшла, допомоги звідти черговий раз не було. Допомога була... з боку самих поляків. Але не війська, а населення Польщі, яке, скориставшись виходом шляхти в посполите рушення, підняло повстання. На початку червня в Підгаллі під керівництвом Костки Наперського повстанці взяли ряд населених пунктів, серед них фортецю Чорштин. Все це саме тоді, коли в Берестечку йшла битва. А Наперський при тому мав зв'язок із Хмельницьким.

Здавалось би – що там якісь далекі від Берестечка села, чим це могло допомогти? Допомогло і сер'йозно. Після того, як ціною загибелі 300 героїв значна частина козацького війська вирвалася з оточення і почала відходити, поляки, за логік... Читайте далі>>

Хронологія основних подій з історії м. Хмельницького

Wed, 10 Sep 2008 18:20:42 GMT

Історія Поділля. Хронологія... Читайте далі>>

Сторінки історії феодального Плоскірова у писемних матеріалах XVI-XVII століть.

Wed, 10 Sep 2008 18:19:03 GMT

Серед писемних джерел, що сприяють вивченню феодального Плоскірова, особливу роль відіграють поборові люстраційні документи, а також записи Ульріха фон Вердума.

Серед найдавніших із поборових документів залишається реєстр димів Подільського воєводства 1493 року, згідно з яким у Плоскірові числилося 7 димів.

У 30-40 роки ХVІ ст. в адміністративно-територіальному відношенні Плоскіров знаходився у Меджибізькій волості. Порівняно з іншими поселеннями волості, яких числилося понад 60, Плоскіров вирізнявся своєю величиною і містив, як засвідчують поборові документи 1530 і 1542 рр., відповідно 10 і 8 плугів. Основним заняттям його мешканців у ті часи було сільське господарство.

У 1550 році король Сигізмунд Август II подарував Плоскіров Матвію Влодеку, кам'янецькому старості. З другої половини ХVІ століття і, зокрема, у 60-х - на поч. 80-х років, поселення зростає. Згідно з люстраційними даними 1565 року у ньому числилося 19 плугів. За той же рік збереглися і поборові документи, які засвідчують розмір сплачуваних Плоскіровом податків (разом з Чорноостровом сплачено 30 флорингів).

Цікаві відомості щодо розмірів поселення наприкінці 60-х років ХVI століття містяться також у поборовому реєстрі 1569 року, згідно з якими у Плоскірові зафіксовано 22,5 плуга. Причому, реєстратор подає навіть розмір податку з плуга - 20 грошей.

Вдале географічне розташування, яке в ті часи було першоосновою виживання від нападів татар (їх напади на Поділля здійснюватися у 1575, 1577-1578 та інших роках), не без успіху впливало на дальший розвиток Плоскірова. Так, серед поселень, вказаних у люстрації 1578 року, Плоскіров можна вважати одним із найбільших (окрім міст і містечок). Щодо кількості плугів (22), а відповідно і чисельності жителів, поселення поступалося лише Мукарову (23 плуги) та Малим і Великим Карачинцям (36 плугів), рівнялося з Хмільником (22 плуги) і переважало над Городком (18 плугів), Кривчем (15 плугів), Устям (12 плугів), Сутківцями (11 плугів), Баром (11 плугів) та ін.

У 1583 році число плугів у Плоскірові зросло до 24,5. Поборовий реєстр згаданого року вказує також на існування у Плоскірові, окрім селян, інших соціальних верств та прошарків населення, яке сплачувало відповідні податки. На рубежі ХVІ-ХVІІ ст. Плоскірову було надано статус містечка, яке пов'язувалося торговими шляхами з містами і містечками краю. Два рази на рік у Плоскірові проводилися ярмарки.

Поборові документи 1661 року зафіксували Плоскіров зруйнованим. А у 1665 році його орендним власником був Мартин Замойський, королівського війська полковник. В Плоскірові тоді функціонувало уже 12 домогосподарств. Жителі були звільнені від податків на певний період, оскільки недавно там поселилися.

Чималу цінність щодо вивчення історії Плоскірова початку 70-х років ХVІІ століття становлять писемні свідчення фрізького мандрівника Ульріха фон Вердума. Слідуючи за Яном Собеським, Вердум відвідав Поділля у серпні 1671 року. Захоплюючись багатством і красою краю, автор в той же час відмічав, наскільки сплюндрованим і розореним польськими військами і татарськими загонами він залишався. В розореному стані знаходився і Плоскіров. "Чотири роки тому, - писав Вердум, - татари забрали звідси відразу понад півтори тисячі душ". Місто належить до спадку Замойського. За нього ведеться суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Замойською, матір'ю польського короля.

Як стверджує Вердум, у 1671 році у Плоскірові залишилося уцілілими лише близько тридцяти будинків та руська церква. Автор подає географічне розташування і топографію містечка. Стоїть Плоскіров "над низиною, серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу". На озері "є чотирикутний острів, на якому оточений валами й частоколами стоїть місцевий замок". Колись місто тяглося по обидва боки озера і було доволі великим. Через озеро від однієї частини до другої вів довгий міст. На 1671 рік уцілілими залишилися замок і друга частина міста за мостом, яку з усіх боків оточувало озеро. В стратегічному відношенні вона була найбільш вдало захищена природними рубежами. У згадані часи, як стверджує автор, до міста можна було потрапити лише однією дорогою, що вела "через острів, зовсім позбавлений грунту".

Із відомостей Вердума, де йдеться про одного із предків Замойських - Флоріана Шарого, в честь якого було названо м. Шаргород, можна вести мову і про окремі аспекти атрибутики давнього герба Плоскірова і, зокрема, наявності на ньому трьох списів. Вердум розповідає, що в одній із битв Шарого було смертельно поранено. Король знайшов його на полі битви, пронизаного наскрізь трьома списами, але ще живого. Коли король висловив пораненому почуття жалю і болю, Шарий відповів, що ці три смертельні рани не так його мучать, як один із його сусідів, що спільно з ним володів половиною села, у якому проживав Шарий. Король, щоб звільнити сім'ю Шарого від лихого сусіда й винагородити його хоробрість вже після смерті, викупив згадану половину села у недоброзичливого сусіда і подарував його родині Замойських разом із гербом у вигляді трьох списів.

Оскільки Плоскіров чималий період належав Замойським, то й не дивно, що давні елементи його символіки і геральдики, безперечно, знайшли відображення у гербі міста 1796 року.
Для відтворення історико-топографічної і планувальної структури Плоскірова кінця ХVІІІ - початку ХIХ століть неабияку роль відіграє його план 1810 року, що зберігається у ЦДВІА.

ДЖЕРЕЛА, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ ІСТОРІЮ м. ПРОСКУРОВА ХVIII-XIX століть

Wed, 10 Sep 2008 18:18:29 GMT

Важливими джерелами для дослідження історії м. Проскурова в дожовтневий період є документи з "Архива Юго-Западной России", "Полного собрания законов Российской империи", нотатки мандрівників, як свідчення очевидців минулих подій, та наукові розробки сучасних дослідників.

Першу писемну згадку про Проскурів ми знаходимо в "Архиве Юго-Западной России", ч. 8 т. 2. Документ "Реєстр подимного воєводства Подільського 1493 р." свідчить про те, що в 1493 році Проскурів (Плоскирів) був населеним пунктом із 7 димами (с.339).

Цікаві відомості про Проскурів у ХVІІ столітті зустрічаємо в "Щоденнику Ульріха фон Вердума за 1670-1672 рр.", частину якого вперше переклав з німецької мови на українську в 1983 році співробітник Центрального Державного історичного Архіву УРСР в м. Львові І. І. Сварник. Весь щоденник зберігається в Західній Німеччині. Це об'ємний фоліант, в якому 508 сторінок.

Ульріх фон Вердум народився в збіднілій дворянській сім'ї, здобув вищу освіту, три роки подорожував просторами Поділля і залишив нам грунтовні відомості з історії, географії, етнографії, природи, топоніміки нашого краю.

Багато в "Щоденнику..." описів подільських замків, які дуже точні і залишилися лише у фон Вердума. Є тут також опис містечка Проскурова і сторожової фортеці.

Наприкінці ХVІІІ століття після приєднання земель Правобережної України до Російської імперії за наказом імператриці Катерини ІІ від 5.06.1795 року було створено Подільську губернію з 12-ма повітами. Місто Проскурів стало повітовим центром. Свідчення про це знаходимо в "Полном собрании законов Российской империи", т. ХХІІІ, с. 728. 22 січня 1796 року вийшов наказ "Про герби міст Мінської, Волинської, Брацлавської і Подільської губерній". В "Полном собрании законов Российской империи", т. ХХІІІ, с. 864 знаходимо опис герба м. Проскурова.

У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається карта Проскурова за 1800 рік. Це одна із найстаріших карт міста. На ній позначено острів, де стояла давня фортеця. Будівлі на острові відсутні, річку Південний Буг перетинає гребля, на початку греблі стоїть млин. Саме місто розташоване між рукавом р. Плоскої на заході та р. Південний Буг на півночі. Чіткого планування міста ще не спостерігається, зазначено тільки дві головні магістралі - поштова дорога на Кам'янець і Летичів.

Багату творчу спадщину залишив нам історик-краєзнавець М. Я. Орловський, який народився в 1807 році в с. Кочубієві Кам'янецького повіту. Перебуваючи священиком церкви с. Глядок Проскурівського повіту, він все свідоме життя вивчав свій рідний край. Ним описані майже всі повітові міста Подільської єпархії. Великий інтерес для нас становить його праця "Историческое описание уездного г. Проскурова Подольской губернии", яка надрукована в "Подольских епархиальньїх ведомостях" № 5 за 1863 рік.

З його розробки дізнаємось, що в 1665 році в Проскуров існувало 12 димів, податку мешканці не платили, бо нещодавно тут оселилися.

У 1765 році в Проскурові були такі цехи: кушнірський з портняним, ткацький з чоботарським, ковальський з бондарським. В 1789 році - в Проскурові нарахувалось 184 єврейські будинки, бурлаків і піших - 126, міщан і тяглових - 96, в 1862 році мешканців чоловічої статі - 700, жіночої - 593.

Великий вклад у вивчення історії Поділля вніс вчений-краєзнавець Ю. Й. Сіцінський. Він залишив понад 180 опублікованих праць з історичного краєзнавства.

Сіцінський був редактором "Подольских епархиальных ведомостей", завідував давньосховищем подільського єпархіального історико-статистичного комітету. В "Трудах Подольського епархиального историко-статистического комитета" за 1901 рік, вип. 9 під редакцією Ю. Й. Сіцінського, мають місце свідчення з історії м. Проскурова та сіл Проскурівського повіту.

Детальні свідчення про м. Проскурів можна знайти в довідковій книзі торгово-промислових та фабрично-заводських підприємств, адміністрації і великого землеволодіння „Весь Юго-Западный край на 1906 г." під редакцію Н. П. Струса.

Із сучасних дослідників-краєзнавців до історії м. Проскурова звертається С. К. Гуменюк.
Колективна праця "Історія міст і сіл Української РСР Хмельницька область". (Київ: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1971 р.) розкриває минуле і сучасне м. Проскурова.

Деякі питання розвитку м. Проскурова у XVIII столітті.

Wed, 10 Sep 2008 18:18:02 GMT

У ХVІІІ столітті умови розвитку Правобережної України під владою феодальної Речі Посполитої залишалися складними. Міста терпіли від засилля магнатів і шляхти, у їх життя безконтрольно втручалися воєводи, старости, різного роду державці. Особливо складним було становище міст Поділля. Майже тридцятирічне панування турків на території краю у кінці ХVІІ століття привело до спустошення багатьох з них. Важким тягарем для економіки міст стали постої військ під час Північної війни.

Процес відродження продуктивних сил краю і його міст проходив повільно. У ХVІІІ столітті Проскурів (Плоскирів) являв собою тип приватно-власницького міста, яке поступово розвивалося. З часу люстрації 1663 року і до кінця ХVІІІ століття власниками міста значилися Замойські. Розташоване на березі Південного Бугу, місто перетворювалося у ремісничо-торговий і опорний пункт навколишньої округи, центр локального ринку. За люстрацією 1789 року у місті нараховувалося понад 300 будинків і загальний прибуток з усіх джерел становив 24138 зл. Чисельність населення міста у 1789 роком не перевищувала 2,5 тисячі чоловік. Внаслідок епідемії 1770 року у Проскурові подерло 500 жителів, з них 200 дітей.

У 1775 році король Станіслав Август видав грамоту, яка підтверджувала раніше надані привілеї про дозвіл на проведення у місті два рази на рік двотижневих ярмарків (на Новий рік і на свято Ганни календаря руського) і щотижневих торгів. Прийнятою присягою міські урядовці зобов'язувалися слідкувати за дотриманням правил торгівлі, щоб ніхто не наважувався торгувати за межами ринку, не фальшував ремісними хвиробів.

На засіданнях міського уряду розглядалися питання ремісничої діяльності, стосунки з цехами. Так, на одному із засідань у січні 1782 року застерігалися цехмістри ткацького цеху, що, продаючи тканини, вони повинні відміряти їх королівським аршином, зразок якого знаходився в уряді. Крім ткацького, у місті періодично діяли об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців та шевців. Поряд з ремеслом і торгівлею жителі міста займалися також і землеробством. Більше третини дворів у місті були землеробськими.

Актові документи підтверджують постійне втручання феодальних власників і орендарів у економічне і правове життя міста. Їх недальновидна політика була спрямована на збільшення власних прибутків всупереч інтересам міського населення.

Однією з найстаріших частин Проскурова була резиденція власника - замок, навколо якого групувалися будинки міщан. Очевидно, що місто користувалося обмеженим правом самоуправління. Підтвердженням цього є малочисельний склад уряду, як це практикувалося у невеликих містах.

Королівського привілею або іншого праводатного документа про надання Проскурову магдебурзького права не виявлено, однак в актових книгах є посилання на переписи права.

До складу діючого міського уряду входили війт, який його очолював, а також два бурмистри, два лавники і писар. Згідно з протоколом декрету ординації Замойських від 1785 року вибори урядовців повинні проводитися щорічно перед Новим роком у приміщенні ратуші. Після обрання члени міського уряду приймали присягу, стоячи на колінах, відповідно до зразка міського права.

Засідання урядовців проводилися два рази на тиждень, у вівторок і суботу. У Проскурові міський уряд виступав першою судовою інстанцією, але особливо тяжкі кримінальні справи розглядались тільки гродським судом, тобто судом власника міста. Жителі, що користувалися міським правом, мали право апеля ції до замкового суду.

Крім сплати загальноміських і державних податків, міщани зобов'язані були виконувати додаткові повинності, а також нести нічну варту. Сторожа пропорційно складалася з християн і євреїв. За люстрацією 1789 року 184 будинки у місті належали єврейським поселенцям, їх роль у ряді ремесел і лавочній торгівлі була переважаючою. Набути дім у місті ставало можливим лише з дозволу старости. Запис про це обов'язково вносився до міських книг.

Як і в інших тогочасних містах, жителі Проскурова утримували шпиталь для убогих і калік та безпритульних. Фрагментарні записи в актових книгах дають відомості про прибутки і поточні витрати міського уряду та про надходження податків. На оплату праці писаря передбачалася такса за кожен запис до міських книг. На службі в уряді перебували міські слуги - пахолки. У Проскурові в більшості наймалася одна особа.

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Проскурів у 1795 році став повітовим центром. Його дальший розвиток визначався умовами Російської держави.
У загальному процесі розвитку міст України у період феодалізму приватновласницькі відігравали особливу роль. Невеликі міста ставали торгово-ремісничими центрами навколишньої території, сприяли розвитку обміну між містом і селом. Тут, хоч і повільно, але створювалися передумови для зародження капіталістичних відносин.

Опис міста проскурова в роботі Екстера "Географічний, гідрографічний, топографічний і економічний опис Подільської губернії".

Wed, 10 Sep 2008 18:16:18 GMT

В рукописному відділі бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна в Ленінграді зберігається рукописна праця "Географічний, гідрографічний, топографічний і економічний опис Подільської губернії" і до нього атлас, складений подільським губернським землеміром Екстером в 1806 році.

Рукопис ілюстрований кольоровими картами, серед яких генеральна і поштова карти Подільської губернії, плани повітових міст і карти повітів, а також плани двох заштатних міст - Вербовця і Хмільника.

В розгорнутому описі Подільської губернії подаються: відомості про її географічне розташування, корисні копалини, характеристика рік та судноплавства, інформація про рослинність та тваринний світ, народонаселення тайого господарську діяльність.

В розділі "Про поділ губернії на повіти, міста та містечка" автор подає коротку історію кожного з населених пунктів, описи гербів а також відомості про кількість жителів, розвиток промисловості, торгівлі, забудову, релігійне життя тощо.

Історичні відомості про місто Проскурів небагаті, зокрема, відсутні дані про час заснування міста. Автор повідомляє, що за часів "Польського володіння Проскурів був містечком старостинським, що короні належав". Назву місто отримало від річки Плоскої.

Опис герба: в нижній половині на блакитному тлі три перехрещені стріли, з яких середня покладена вістрям вниз, а дві інші - до гори; в верхній половині зображений герб Кам'янця-Подільського на грудях двоголового орла. Автор уточнює, що герб був затверджений Проскурову 11 лютого 1796 року наказом російської імператриці Катерини II, а нижня частина гербу є стародавнім гербом міста, що зафіксований в судових актах.

В 1806 році в місті налічувалось 487 будинків, з яких один кам'яний, крамниць кам'яних - 7, дерев'яних - 68, млинів - 2. На цей час у місті існували греко-російська церква, католицька каплиця і дві єврейські школи. Населення міста складалося з 992 жителів чоловічі статі і 1030 - жіночі.

На рубежі століття Проскурів набирає силу як торговельний центр. Щорічно в місті проводилось 14 ярмарків: 1 січня, 2 і 12 лютого, 25 березня на Благовіщення, 23 квітня на св. Георгія, 9 травня на Миколу, 21 травня, 1 і 29 червня, 11 вересня, 25 жовтня, 21 листопада, 4 і 24 грудня. Кожний з ярмарків тривав лише по одному дню.

До складу Проскурівського повіту входили містечка Сатанів, Тарноруда, Миколаїв, Чорний Острів, Фельштин, Кузьмин, Шарівка і Ярмолинці, всього 8 містечок і 182 селища.

Місто розташоване при впаданні річки Плоскої в річку Буг, не має чіткої планувальної системи. Через місто проходить дві дороги: на південний захід - в Кам'янець, на південний схід - в Летичів. В місті на перехрещенні доріг розташована торговельна площа, поруч з якою греко-православна церква, католицька каплиця і єврейська школа.

Опис Екстера є цікавим джерелом по вивченню соціально-економічного розвитку Подільського краю на початку епохи капіталізму.