Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Які місця в нашому місті Ви вважаєте найгарнішими?
Всього відповідей: 111



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 17.10.2019, 04:37
Головна » Статті » Історичні факти

У категорії матеріалів: 11
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 »

Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
Історія Поділля. Хронологія... Читайте далі>>
Історичні факти | Переглядів: 3135 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)


Серед писемних джерел, що сприяють вивченню феодального Плоскірова, особливу роль відіграють поборові люстраційні документи, а також записи Ульріха фон Вердума. 

Серед найдавніших із поборових документів залишається реєстр димів Подільського воєводства 1493 року, згідно з яким у Плоскірові числилося 7 димів. 

У 30-40 роки ХVІ ст. в адміністративно-територіальному відношенні Плоскіров знаходився у Меджибізькій волості. Порівняно з іншими поселеннями волості, яких числилося понад 60, Плоскіров вирізнявся своєю величиною і містив, як засвідчують поборові документи 1530 і 1542 рр., відповідно 10 і 8 плугів. Основним заняттям його мешканців у ті часи було сільське господарство. 

У 1550 році король Сигізмунд Август II подарував Плоскіров Матвію Влодеку, кам'янецькому старості. З другої половини ХVІ століття і, зокрема, у 60-х - на поч. 80-х років, поселення зростає. Згідно з люстраційними даними 1565 року у ньому числилося 19 плугів. За той же рік збереглися і поборові документи, які засвідчують розмір сплачуваних Плоскіровом податків (разом з Чорноостровом сплачено 30 флорингів). 

Цікаві відомості щодо розмірів поселення наприкінці 60-х років ХVI століття містяться також у поборовому реєстрі 1569 року, згідно з якими у Плоскірові зафіксовано 22,5 плуга. Причому, реєстратор подає навіть розмір податку з плуга - 20 грошей. 

Вдале географічне розташування, яке в ті часи було першоосновою виживання від нападів татар (їх напади на Поділля здійснюватися у 1575, 1577-1578 та інших роках), не без успіху впливало на дальший розвиток Плоскірова. Так, серед поселень, вказаних у люстрації 1578 року, Плоскіров можна вважати одним із найбільших (окрім міст і містечок). Щодо кількості плугів (22), а відповідно і чисельності жителів, поселення поступалося лише Мукарову (23 плуги) та Малим і Великим Карачинцям (36 плугів), рівнялося з Хмільником (22 плуги) і переважало над Городком (18 плугів), Кривчем (15 плугів), Устям (12 плугів), Сутківцями (11 плугів), Баром (11 плугів) та ін. 

У 1583 році число плугів у Плоскірові зросло до 24,5. Поборовий реєстр згаданого року вказує також на існування у Плоскірові, окрім селян, інших соціальних верств та прошарків населення, яке сплачувало відповідні податки. На рубежі ХVІ-ХVІІ ст. Плоскірову було надано статус містечка, яке пов'язувалося торговими шляхами з містами і містечками краю. Два рази на рік у Плоскірові проводилися ярмарки. 

Поборові документи 1661 року зафіксували Плоскіров зруйнованим. А у 1665 році його орендним власником був Мартин Замойський, королівського війська полковник. В Плоскірові тоді функціонувало уже 12 домогосподарств. Жителі були звільнені від податків на певний період, оскільки недавно там поселилися. 

Чималу цінність щодо вивчення історії Плоскірова початку 70-х років ХVІІ століття становлять писемні свідчення фрізького мандрівника Ульріха фон Вердума. Слідуючи за Яном Собеським, Вердум відвідав Поділля у серпні 1671 року. Захоплюючись багатством і красою краю, автор в той же час відмічав, наскільки сплюндрованим і розореним польськими військами і татарськими загонами він залишався. В розореному стані знаходився і Плоскіров. "Чотири роки тому, - писав Вердум, - татари забрали звідси відразу понад півтори тисячі душ". Місто належить до спадку Замойського. За нього ведеться суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Замойською, матір'ю польського короля. 

Як стверджує Вердум, у 1671 році у Плоскірові залишилося уцілілими лише близько тридцяти будинків та руська церква. Автор подає географічне розташування і топографію містечка. Стоїть Плоскіров "над низиною, серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу". На озері "є чотирикутний острів, на якому оточений валами й частоколами стоїть місцевий замок". Колись місто тяглося по обидва боки озера і було доволі великим. Через озеро від однієї частини до другої вів довгий міст. На 1671 рік уцілілими залишилися замок і друга частина міста за мостом, яку з усіх боків оточувало озеро. В стратегічному відношенні вона була найбільш вдало захищена природними рубежами. У згадані часи, як стверджує автор, до міста можна було потрапити лише однією дорогою, що вела "через острів, зовсім позбавлений грунту". 

Із відомостей Вердума, де йдеться про одного із предків Замойських - Флоріана Шарого, в честь якого було названо м. Шаргород, можна вести мову і про окремі аспекти атрибутики давнього герба Плоскірова і, зокрема, наявності на ньому трьох списів. Вердум розповідає, що в одній із битв Шарого було смертельно поранено. Король знайшов його на полі битви, пронизаного наскрізь трьома списами, але ще живого. Коли король висловив пораненому почуття жалю і болю, Шарий відповів, що ці три смертельні рани не так його мучать, як один із його сусідів, що спільно з ним володів половиною села, у якому проживав Шарий. Король, щоб звільнити сім'ю Шарого від лихого сусіда й винагородити його хоробрість вже після смерті, викупив згадану половину села у недоброзичливого сусіда і подарував його родині Замойських разом із гербом у вигляді трьох списів. 

Оскільки Плоскіров чималий період належав Замойським, то й не дивно, що давні елементи його символіки і геральдики, безперечно, знайшли відображення у гербі міста 1796 року. 
Для відтворення історико-топографічної і планувальної структури Плоскірова кінця ХVІІІ - початку ХIХ століть неабияку роль відіграє його план 1810 року, що зберігається у ЦДВІА.

Історичні факти | Переглядів: 705 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)


Важливими джерелами для дослідження історії м. Проскурова в дожовтневий період є документи з "Архива Юго-Западной России", "Полного собрания законов Российской империи", нотатки мандрівників, як свідчення очевидців минулих подій, та наукові розробки сучасних дослідників. 

Першу писемну згадку про Проскурів ми знаходимо в "Архиве Юго-Западной России", ч. 8 т. 2. Документ "Реєстр подимного воєводства Подільського 1493 р." свідчить про те, що в 1493 році Проскурів (Плоскирів) був населеним пунктом із 7 димами (с.339). 

Цікаві відомості про Проскурів у ХVІІ столітті зустрічаємо в "Щоденнику Ульріха фон Вердума за 1670-1672 рр.", частину якого вперше переклав з німецької мови на українську в 1983 році співробітник Центрального Державного історичного Архіву УРСР в м. Львові І. І. Сварник. Весь щоденник зберігається в Західній Німеччині. Це об'ємний фоліант, в якому 508 сторінок. 

Ульріх фон Вердум народився в збіднілій дворянській сім'ї, здобув вищу освіту, три роки подорожував просторами Поділля і залишив нам грунтовні відомості з історії, географії, етнографії, природи, топоніміки нашого краю. 

Багато в "Щоденнику..." описів подільських замків, які дуже точні і залишилися лише у фон Вердума. Є тут також опис містечка Проскурова і сторожової фортеці. 

Наприкінці ХVІІІ століття після приєднання земель Правобережної України до Російської імперії за наказом імператриці Катерини ІІ від 5.06.1795 року було створено Подільську губернію з 12-ма повітами. Місто Проскурів стало повітовим центром. Свідчення про це знаходимо в "Полном собрании законов Российской империи", т. ХХІІІ, с. 728. 22 січня 1796 року вийшов наказ "Про герби міст Мінської, Волинської, Брацлавської і Подільської губерній". В "Полном собрании законов Российской империи", т. ХХІІІ, с. 864 знаходимо опис герба м. Проскурова. 

У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається карта Проскурова за 1800 рік. Це одна із найстаріших карт міста. На ній позначено острів, де стояла давня фортеця. Будівлі на острові відсутні, річку Південний Буг перетинає гребля, на початку греблі стоїть млин. Саме місто розташоване між рукавом р. Плоскої на заході та р. Південний Буг на півночі. Чіткого планування міста ще не спостерігається, зазначено тільки дві головні магістралі - поштова дорога на Кам'янець і Летичів. 

Багату творчу спадщину залишив нам історик-краєзнавець М. Я. Орловський, який народився в 1807 році в с. Кочубієві Кам'янецького повіту. Перебуваючи священиком церкви с. Глядок Проскурівського повіту, він все свідоме життя вивчав свій рідний край. Ним описані майже всі повітові міста Подільської єпархії. Великий інтерес для нас становить його праця "Историческое описание уездного г. Проскурова Подольской губернии", яка надрукована в "Подольских епархиальньїх ведомостях" № 5 за 1863 рік. 

З його розробки дізнаємось, що в 1665 році в Проскуров існувало 12 димів, податку мешканці не платили, бо нещодавно тут оселилися. 

У 1765 році в Проскурові були такі цехи: кушнірський з портняним, ткацький з чоботарським, ковальський з бондарським. В 1789 році - в Проскурові нарахувалось 184 єврейські будинки, бурлаків і піших - 126, міщан і тяглових - 96, в 1862 році мешканців чоловічої статі - 700, жіночої - 593. 

Великий вклад у вивчення історії Поділля вніс вчений-краєзнавець Ю. Й. Сіцінський. Він залишив понад 180 опублікованих праць з історичного краєзнавства. 

Сіцінський був редактором "Подольских епархиальных ведомостей", завідував давньосховищем подільського єпархіального історико-статистичного комітету. В "Трудах Подольського епархиального историко-статистического комитета" за 1901 рік, вип. 9 під редакцією Ю. Й. Сіцінського, мають місце свідчення з історії м. Проскурова та сіл Проскурівського повіту. 

Детальні свідчення про м. Проскурів можна знайти в довідковій книзі торгово-промислових та фабрично-заводських підприємств, адміністрації і великого землеволодіння „Весь Юго-Западный край на 1906 г." під редакцію Н. П. Струса. 

Із сучасних дослідників-краєзнавців до історії м. Проскурова звертається С. К. Гуменюк. 
Колективна праця "Історія міст і сіл Української РСР Хмельницька область". (Київ: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1971 р.) розкриває минуле і сучасне м. Проскурова.

Історичні факти | Переглядів: 695 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

У ХVІІІ столітті умови розвитку Правобережної України під владою феодальної Речі Посполитої залишалися складними. Міста терпіли від засилля магнатів і шляхти, у їх життя безконтрольно втручалися воєводи, старости, різного роду державці. Особливо складним було становище міст Поділля. Майже тридцятирічне панування турків на території краю у кінці ХVІІ століття привело до спустошення багатьох з них. Важким тягарем для економіки міст стали постої військ під час Північної війни. 

Процес відродження продуктивних сил краю і його міст проходив повільно. У ХVІІІ столітті Проскурів (Плоскирів) являв собою тип приватно-власницького міста, яке поступово розвивалося. З часу люстрації 1663 року і до кінця ХVІІІ століття власниками міста значилися Замойські. Розташоване на березі Південного Бугу, місто перетворювалося у ремісничо-торговий і опорний пункт навколишньої округи, центр локального ринку. За люстрацією 1789 року у місті нараховувалося понад 300 будинків і загальний прибуток з усіх джерел становив 24138 зл. Чисельність населення міста у 1789 роком не перевищувала 2,5 тисячі чоловік. Внаслідок епідемії 1770 року у Проскурові подерло 500 жителів, з них 200 дітей. 

У 1775 році король Станіслав Август видав грамоту, яка підтверджувала раніше надані привілеї про дозвіл на проведення у місті два рази на рік двотижневих ярмарків (на Новий рік і на свято Ганни календаря руського) і щотижневих торгів. Прийнятою присягою міські урядовці зобов'язувалися слідкувати за дотриманням правил торгівлі, щоб ніхто не наважувався торгувати за межами ринку, не фальшував ремісними хвиробів. 

На засіданнях міського уряду розглядалися питання ремісничої діяльності, стосунки з цехами. Так, на одному із засідань у січні 1782 року застерігалися цехмістри ткацького цеху, що, продаючи тканини, вони повинні відміряти їх королівським аршином, зразок якого знаходився в уряді. Крім ткацького, у місті періодично діяли об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців та шевців. Поряд з ремеслом і торгівлею жителі міста займалися також і землеробством. Більше третини дворів у місті були землеробськими. 

Актові документи підтверджують постійне втручання феодальних власників і орендарів у економічне і правове життя міста. Їх недальновидна політика була спрямована на збільшення власних прибутків всупереч інтересам міського населення. 

Однією з найстаріших частин Проскурова була резиденція власника - замок, навколо якого групувалися будинки міщан. Очевидно, що місто користувалося обмеженим правом самоуправління. Підтвердженням цього є малочисельний склад уряду, як це практикувалося у невеликих містах. 

Королівського привілею або іншого праводатного документа про надання Проскурову магдебурзького права не виявлено, однак в актових книгах є посилання на переписи права. 

До складу діючого міського уряду входили війт, який його очолював, а також два бурмистри, два лавники і писар. Згідно з протоколом декрету ординації Замойських від 1785 року вибори урядовців повинні проводитися щорічно перед Новим роком у приміщенні ратуші. Після обрання члени міського уряду приймали присягу, стоячи на колінах, відповідно до зразка міського права. 

Засідання урядовців проводилися два рази на тиждень, у вівторок і суботу. У Проскурові міський уряд виступав першою судовою інстанцією, але особливо тяжкі кримінальні справи розглядались тільки гродським судом, тобто судом власника міста. Жителі, що користувалися міським правом, мали право апеля ції до замкового суду. 

Крім сплати загальноміських і державних податків, міщани зобов'язані були виконувати додаткові повинності, а також нести нічну варту. Сторожа пропорційно складалася з християн і євреїв. За люстрацією 1789 року 184 будинки у місті належали єврейським поселенцям, їх роль у ряді ремесел і лавочній торгівлі була переважаючою. Набути дім у місті ставало можливим лише з дозволу старости. Запис про це обов'язково вносився до міських книг. 

Як і в інших тогочасних містах, жителі Проскурова утримували шпиталь для убогих і калік та безпритульних. Фрагментарні записи в актових книгах дають відомості про прибутки і поточні витрати міського уряду та про надходження податків. На оплату праці писаря передбачалася такса за кожен запис до міських книг. На службі в уряді перебували міські слуги - пахолки. У Проскурові в більшості наймалася одна особа. 

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Проскурів у 1795 році став повітовим центром. Його дальший розвиток визначався умовами Російської держави. 
У загальному процесі розвитку міст України у період феодалізму приватновласницькі відігравали особливу роль. Невеликі міста ставали торгово-ремісничими центрами навколишньої території, сприяли розвитку обміну між містом і селом. Тут, хоч і повільно, але створювалися передумови для зародження капіталістичних відносин.

Історичні факти | Переглядів: 696 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

В рукописному відділі бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна в Ленінграді зберігається рукописна праця "Географічний, гідрографічний, топографічний і економічний опис Подільської губернії" і до нього атлас, складений подільським губернським землеміром Екстером в 1806 році. 

Рукопис ілюстрований кольоровими картами, серед яких генеральна і поштова карти Подільської губернії, плани повітових міст і карти повітів, а також плани двох заштатних міст - Вербовця і Хмільника. 

В розгорнутому описі Подільської губернії подаються: відомості про її географічне розташування, корисні копалини, характеристика рік та судноплавства, інформація про рослинність та тваринний світ, народонаселення тайого господарську діяльність. 

В розділі "Про поділ губернії на повіти, міста та містечка" автор подає коротку історію кожного з населених пунктів, описи гербів а також відомості про кількість жителів, розвиток промисловості, торгівлі, забудову, релігійне життя тощо. 

Історичні відомості про місто Проскурів небагаті, зокрема, відсутні дані про час заснування міста. Автор повідомляє, що за часів "Польського володіння Проскурів був містечком старостинським, що короні належав". Назву місто отримало від річки Плоскої. 

Опис герба: в нижній половині на блакитному тлі три перехрещені стріли, з яких середня покладена вістрям вниз, а дві інші - до гори; в верхній половині зображений герб Кам'янця-Подільського на грудях двоголового орла. Автор уточнює, що герб був затверджений Проскурову 11 лютого 1796 року наказом російської імператриці Катерини II, а нижня частина гербу є стародавнім гербом міста, що зафіксований в судових актах. 

В 1806 році в місті налічувалось 487 будинків, з яких один кам'яний, крамниць кам'яних - 7, дерев'яних - 68, млинів - 2. На цей час у місті існували греко-російська церква, католицька каплиця і дві єврейські школи. Населення міста складалося з 992 жителів чоловічі статі і 1030 - жіночі. 

На рубежі століття Проскурів набирає силу як торговельний центр. Щорічно в місті проводилось 14 ярмарків: 1 січня, 2 і 12 лютого, 25 березня на Благовіщення, 23 квітня на св. Георгія, 9 травня на Миколу, 21 травня, 1 і 29 червня, 11 вересня, 25 жовтня, 21 листопада, 4 і 24 грудня. Кожний з ярмарків тривав лише по одному дню. 

До складу Проскурівського повіту входили містечка Сатанів, Тарноруда, Миколаїв, Чорний Острів, Фельштин, Кузьмин, Шарівка і Ярмолинці, всього 8 містечок і 182 селища. 

Місто розташоване при впаданні річки Плоскої в річку Буг, не має чіткої планувальної системи. Через місто проходить дві дороги: на південний захід - в Кам'янець, на південний схід - в Летичів. В місті на перехрещенні доріг розташована торговельна площа, поруч з якою греко-православна церква, католицька каплиця і єврейська школа. 

Опис Екстера є цікавим джерелом по вивченню соціально-економічного розвитку Подільського краю на початку епохи капіталізму.

Історичні факти | Переглядів: 918 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

Після возз'єднання в 1793 р. Правобережної України з Лівобережною в складі Російської імперії колишнє старостинське містечко Плоскирів набуло статусу повітового міста і отримало в офіційних документах назву "Проскурів". 

Нова влада - російська адміністрація - впроваджує новий адміністративний поділ, проводить ревізію маєтностей, складає описи нових земель, спеціальні плани міст і поселень. 

Перший, найдавніший з відомих планів Проскурова, був складений повітовим землеміром Дятловим 8 жовтня 1800 року. 

Другий зустрічаємо в роботі подільського губернського землеміра Екстера, який з 1801 по 1806 р. працював над географічним, гідрографічним, топографічним та економічним описом Подільської губернії (рукопис Екстера зберігається в Державній публічній бібліотеці ім.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі). 

Таким чином, обидва плани складені майже одночасно, практично вони повинні бути ідентичними. 

Плани й справді дуже схожі між собою в головних рисах, але відмінні в окремих деталях. При першому погляді на них виникає враження, що план Екстера зроблений на трохи вищому професійному рівні: він орієнтований по сторонах світу, вказаний масштаб (в англійському дюймі - 200 сажнів); на ньому позначені деякі об'єкти, відсутні на плані Дятлова. Але останній дає більш детальну розшифровку позначених об'єктів. Взагалі, як на наш погляд, цілком можливо, що Екстер, працюючи над планом Проскурова, в якійсь мірі скористався доробком свого підлеглого колеги і, як мовиться, взяв його "за основу". 

Яку ж інформацію про розташування міста на початку XIX ст.можемо ми отримати з цих джерел? Як співвідноситься те, що зображено на планах, з сьогоденням? 

Щоб спробувати відповісти на останнє запитання, потрібно визначити на планах такі об'єкти, місце розташування яких залишилось незмінним до цього часу. 

Одним з таких орієнтирів може бути ріка Південний Буг (тоді вона мала назву "Богъ"), хоча і її русло змінилось. В ті часи воно було більш покручене, ріка мала невеликий виступ в південному напрямку. На обох планах вона позначена умовною лінією. Зате річка Плоска, що впадає в Буг, на плані Екстера здається величезною (на плані Дятлова її лівий берег не показаний взагалі). Звичайно, нас не повинно дивувати, що тоді рона була значно ширшою, повноводнішою, ніж зараз, і все ж те, що зображено на планах, не дає реального співвідношення ширини річок, пропорції порушені. Причину цього можна зрозуміти: необхідно було показати на планах острів на річці Плоскій. Хоча, власне кажучії, омивали його води не тільки Плоскої, але з півночі - і води Бугу, бо острів був розташований саме в місці злиття цих двох річок. Причому Буг, перегороджений греблею трохи далі по течії, розливався тут, утворюючи став, який позначено на плані Дятлова. На ньому вказана також назва острова - Кемпа. Екстер, описуючи Проскурів в своїй роботі, також наводить цю назву, вказуючи на її польське походження. 

І ось тут необхідно зазначити суттєву розбіжність між документами, що розглядаються: якщо на плані Дятлова бачимо лише контури острова, то на плані Екстера на ньому позначені будівлі. Скоріш за все, більш точним був Екстер. Дятлов з якоїсь причини не надав план цієї частини міста. 

Доцільно ще раз наголосити, що острів показаний на планах серед обширної водної поверхні, утвореної водами Плоскої та Бугу, яка могла бути схожа на озеро. Мабуть, тому фрізький дворянин Ульріх фон Вердум, який відвідав місто у 1675 р. зі свитою польського коронного гетьмана Яна Собеського, зазначив в своєму щоденнику, що стоїть Плоскирів "...над низиною, серед боліт і широкого озера, яке...тягне... Читайте далі>>


Історичні факти | Переглядів: 1454 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

Найважливішою подією в житті міста в останній чверті XIX століття було переведення Проскурова 13 лютого 1880 року на нові умови місцевого самоврядування. Зараз є певні підстави вважати, що всі реформи 70-х років містили в собі деякі елементи демократизації життя Росії. Запобігаючи небезпечній активізації суспільно-політичних сил в імперії, царський уряд йшов на окремі уступки народним масам, які, проте, найчастіше не полегшували життя простого люду. Однак, навіть у цьому випадку реформа місцевого самоврядування була все ж певним кроком уперед. Офіційне, по "величайшему утверждению", надання статусу міста з місцевим самоврядуванням вносило значні зміни в життя повітового Проскурова. Зокрема, згідно з "городовим положенням" міським властям надавалась більша самостійність у плануванні міського господарства, в розпорядженні фінансовими коштами, в розширенні і впорядкуванні міста. Перші результати від наданої, хоча й певною мірою контрольованої самостійності позначаються на динаміці житлового будівництва, розширенні виробничих потужностей міського господарства, відчутному покращенні в соціальній сфері життя Проскурова. Так, якщо прослідкувати динаміку землекористування Проскурова в другій половині XIX століття, то з введенням "городового положення" різко зменшилось скорочення земельних угідь в підпорядкуванні міста. Якщо, наприклад, з часу земельної реформи 1861 року до 1880 року з міського володіння випало 436 д. 1814 кв. саж., тобто більше як по 20 десятин у рік, то з 1887 року таке скорочення майже припинилось. Разом з тим значно змінилась структура землекористування. Помітно розширились площі, зайняті житловими і виробничими будівлями, вулицями й площами міста. Тільки в 1887 році із загального земельного фонду, що складав 1546 д. 33 кв. саж., під розбудову міста було відведено 195 д. 295 кв. саж. 

Надання певної господарської самостійності Проскурову в межах "городового положення" позитивно позначилось і на фінансових справах міста. Хоч сума міського капіталу була і не така вже й велика порівняно з іншими містами губернії (з 17 міст губернії лише 11 мали на своїх рахунках певні кошти і серед них Проскурів був на 7 місці), проте міські власті зуміли добитись помітної стабільності формуванні цих сум. Це стало можливим якраз завдяки пом'якшенню бюрократичного впливу на позичкову політику банкових установ міста, підвищенню дисципліни фінансових розрахунків, оптимізації орендних угод, запровадженню більш гнучкої податкової системи та ін. У великій мірі якраз завдяки цьому в перший же рік ведення міського господарства в нових умовах перевищення прибутків над видатками склало 4513 карбованців. 

Певні зв'язки з введенням "городового положення" в місті спостерігаються і в динаміці народонаселення, і в розширенні трудових ресурсів, зайнятих у виробничій сфері міського господарства. В останній чверті XIX століття населення Проскурова зросло до 20 тисяч душ обох статей (за даними перепису 1897 року в місті нараховувалось 22855 жителів). За соціальним походженням у структурі населення міста 1,5 процента були дворяни, 0.5 процента - духовенство, 0.3 процента - торговий люд, 89 процентів - міщани, біля 4 процентів - військовослужбовці, менше 1 процента жителів міста займались сільським господарством. 

Відносно виробничого потенціалу міста. Так статистичні дані за 1897 рік засвідчують, що на той час в Проскурові було 23 фабрики, заводи та ін. фабрично-промислові підприємства. Зокрема: винокурний і свічково-жировий заводи, 2 тютюнові фабрики, 5 цегельно-черепичних заводів, 5 заводів мінеральних вод, екіпажна (каретна) майстерня, 2 друкарні, фотографічна майстерня та ін. Загалом, все це господарство виробляло продукції (включаючи і вартість послуг) на суму 176 617 карбованців. 

Ритм духовного життя міста визначали різні релігійно-культові установи і навчально-освітні заклади. В перші ж роки після переведення Проскурова на "городове положення" тут почали створюватись церковно-приходські школи, початкові єврейські училища; на міцну основу самоокупності стали православні церкви і католицькі костьоли, єврейські синагоги і молитовні школи. Різко зростала кількість різних правових і судово-виконавчих органів, відкривались лікарні, благодійні товариства тощо. На кінець століття в Проскурові функціонували 2 православні церкви, 1 римсько-католицький костьол, 18 єврейських молитовних шкіл. На той час у місті працювали на казенній і приватній основі реальне училище, 4-класна жіноча прогімназія, 2 християнських і 4 єврейських училища. 

Помітно впливали на зміст життя міста військові частини, котрі почали концентровано розквартировуватись тут в останній чверті XIX сторіччя. Зокрема, в місті були розташовані штаби кавалерійської і піхотної дивізій, піхотного і драгунського полків, артилерійської бригади; 5 донських козачих батарей. Причому наслідки цього впливу були суперечливі. З одного боку це відчутно збіднювало міську касу, оскільки непомірно збільшувались видатки на різні військові потреби, а з другого - присутність військових у місті стимулювала в певній мірі розвиток духовного життя городян. 
Безперечно, ті зміни, що сталися в житті міста, треба розцінювати як комплексний результат реалізації різних реформістських програм 70-х років XIX століття, однак значну роль відіграло і переведення Проскурова на "городове положення".


Історичні факти | Переглядів: 637 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

Найдавніше з відомих документальних свідчень про учбові заклади Проскурова датоване 1797 роком. В камеральному і топографічному описі Проскурівського повіту йде мова про те, що в Проскурові існує маленька єврейська школа з пришколком. Вона позначена також на геометричному плані міста, складеному у 1800 році. Це не дивно, адже близько половини населення міста в той час становили євреї-ремісники. В таких школах діти навчалися давньоєврейської мові, вивчали Біблію. Вірогідно, що умови навчання в цій школі тоді не були кращими від тих, які виявила дирекція Кам'янець-Подільської гімназії при перевірці стану єврейських учбових закладів у 1845-46 рр.: 

"Училища помещаются в смрадных, сырых лачужках. В этой же лачужке помещается почти всегда семейство учителя со всеми своими надобностями и занятиями. От этого часто происходит то, что в одном углу учитель громким голосом учит своих учеников, а в другом варят пищу, в третьем кричат малые дети. Очень часто к довершению картины в четвертом углу солдат, стоящий в квартире, чистит свою амуницию или же курит трубку. Крик, шум, вонь в высшей степени. Очень часто 35 человек учащихся помещаются в такой хижине, в которой при хорошем порядке можно поместить не более 6 или 8 учеников". 

Можливо припустити також існування в Проскурові польської школи, бо поляки-католики становили другу значну групу міського населення. Взагалі, хоч Поділля й було вилучене із складу Польщі у 1793 р., але ж навчання в усіх школах Південно-Західного краю аж до 1831 р. велося польською мовою. Лише після польського повстання проти національного гноблення вийшло розпорядження "... о закрытии польских школ в крае и образовании вместо них заведений чисто русских". 

З того часу і до 1917 р. викладання в усіх учбових закладах велося тільки російською мовою. Необхідно зазначити, що документальних свідчень про існування польських щкіл на початку XIX ст. в Проскурові немає. 

Для православного населення існувала парафіяльна школа при православній церкві. Першу згадку про неї зустрічаємо в 1862 р. "Содержание ее (школи - І.Б.) было довольно скудно по причине преобладания в сем городе католицизма". 

Навіть у 1862 р. "... православные жители в г.Проскурове составляют едва третью часть против католиков-мещан". 

За існуючим тоді положенням в парафіяльних школах діти селян та інших "нижчих" верств населення набували початкову освіту, тобто вчилися читати, писати та першим діям арифметики. 

Більшість парафіяльних шкіл Подільської губернії на початку другої половини XIX ст. розміщувалась в бідній оселі дячка, який і був єдиним учителем в цій школі. 

Загальноосвітня реформа в Російській імперії почалася на початку XIX ст. В 1802 р. було утворено Міністерство народної освіти. Почали розроблятися положення по створенню і утриманню учбових закладів. 

За правилами 1804 р. вводилися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети. 

Але нові учбові заклади створювалися дуже повільно: 

"Училищ было мало, стояли они пусты, многие числились лишь на бумаге, обучение в школах шло так, что народ не видел от него чикакой пользы. Частные случаи благоустройства училищ оставались исключениями. Сомнительность существования церковно-приходских школ в значительном числе более, чем вероятна". 

Розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагали дедалі більшої кількості освічених кваліфікованих працівників. Для їх навчання необхідно було збільшувати кількість учбових закладів, які й почали створюватися більш активно в другій половині XIX століття. 

В зв'язку з великою кількістю єврейського населення на Поділлі виникла необхідність в створенні державних учбових закладів, які почали з'являтися тут у 1850-х роках. 

Єврейські училища були І та II розрядів. 

Училища І розряду надавали первинні знання; училища II розряду готували юнаків до праці в торгівлі та промисловості. 

Таке училище І розряду було відкрито в Проскурові 14 жовтня 1851 р. 

Всі ці училища були створені згідно положення про єврейські учбові заклади від 13 листопада 1844 р. і утримувалися на кошти від "свічкового" збору, який в 1860-х роках був замінений коштами з міських дум. (Свічковий збір - це збір з свічок, які запалювали єврейки на зустріч суботи; установлений в 1844 р. і призначений на устрій та утримання єврейських училищ). 

Незважаючи на незначну кількість учнів в цих училищах, кошти на їх утримання виділялися досить значні. Так, на училище 1-го розряду витрачалося більше 1000 крб. на рік. Воно складалося з 2 класів і мало 3 вчителів. 

У 1869 р. було прийняте рішення про закриття повітових (які ще мали назву "дворянських") училищ. Замість них відкривалися міські училища. Раніше дворянське училище існувало в Чорному Острові, хоч це містечко і не було повітовим центром. На підставі цього рішення чорноострівське училище було закрите, деякі вчителі з нього перейшли до відкритого тоді ж двокласного училища в Проскурові. 

Були затверджені предмети, які викладалися в цих учбових закладах: Закон Божий, російська мова з краснописом, арифметика, історія, географія і природознавство, церковний спів і креслення. Крім цього, по мірі наявності коштів, вводились ще гімнастика, ремесла для хлопчиків, рукоділля для дівчаток. Міністерство освіти надавало на кожне міське училище не більше 1000 крб. на рік. На одного вчителя не могло бути більш як 60 учнів. До училищ зараховували дітей віком від 7 до 12 років. Повний курс навчання продовжувався в двокласному училищі 5 років, в одно-класному - 3 роки. Проскурі... Читайте далі>>


Історичні факти | Переглядів: 1273 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

Минуле присутнє в нашому житті багатьма своїми пам'ятками, які, постійно перебуваючи перед нашими очима, перетворюються у звичні, а тому й непомітні атрибути сучасності. Ось і собор, що розташований по вул. Вайсера (колишня Тельмана) став для багатьох хмельничан звичним елементом архітектурної композиції міського району "біля базару". Між тим, собор Різдва Богородиці - це оригінальне свідчення далеких, цікавих і складних часів першої половини XIX століття. 

Розповідь про нього, можливо, треба почати з того, що у 1793 році внаслідок другого поділу Польщі Поділля було приєднане до Російської імперії. На зміну політиці полонізації та окатоличення місцевого населення прийшов процес русифікації та відродження православ'я. З цією метою іменним указом імператриці Катерини II на Поділлі була утворена самостійна єпархія II розряду, що дістала назву "Брацлавська і Подільська" з центром в місті Барі. Очолив єпархію єпископ Іоаникій. Для того, щоб здійснювати більш ефективний нагляд і керівництво у найвіддаленіших кутках просторої єпархії, за наполегливою вимогою єпископа були створені посередницькі центри на місцях, для чого у повітових містах, у свою чергу, були утворені духовні правління. Проскурівське духовне правління, що спочатку знаходилося у Чорноострові, 27 липня 1796 року було переведене в м. Проскурів. Із заснуванням таких правлінь повітові міста перетворювалися у своєрідні центри духовного життя, де виникала необхідність привести до відповідного рівня храми. 

Слід зазначити, що на той час римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костьолів, які приваблювали до себе паству. Навпаки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ'я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час в Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтечинський в Кам'янці-Подільському і архієрейський у м. Барі. 

Був складений спеціальний проект, згідно з яким і Проскурівська Різдво-Богородицька церква, невеличка і дерев'яна, мала стати собором. Але у Проскурові тоді було лише 35 дворів православних віруючих. Не краще становище було і в інших містах. Тому побудувати пристойний храм за рахунок місцевих коштів було неможливо. Справу будівництва соборів і утримання духівництва взяв на себе "центр". І ось на "высочайше ассигнованную" суму в 60 тисяч карбованців у Проскурові почалося будівництво собору на місці старої церкви, що згоріла. Чому ці факти цікаві для нас? Тому, що вони пояснюють, по-перше, як в маленькому повітовому містечку, де було лише кілька невеличких кам'яних будинків, з'явилася така значна споруда, а, по-друге, стає зрозумілою причина незвичної для наших місць архітектурної форми храму: типова подільська церква - дерев'яна, прямокутна в плані, з виразно окресленими кількома зрубами. Виключне використання дерева було причиною того, що і бані були не круглі, а ребристі. Форма ж збудованого собору свідчить про те, що, певне, не тільки кошти на будівництво, а й проект будівлі був немісцевий. Спорудження собору почалося у 1835 році, а вже 15 травня 1837 року він був освячений. Площу навколо храму оточував цегляний мур довжиною 196 м. Дзвіниця мала 4 великих дзвони. Найбільший з них важив 320 кг. Собор мав значну кількість літератури - більше 100 найменувань. Найдавнішим виданням був Часослов 1729 року, надрукований у Києві. 

Серед церковного начиння була дуже цікава річ: дарохранительниця срібла 875-ї проби, визолочена, вагою біля 1 кг. На її нижній частині був зроблений напис: "Вклад Благовернаго Государя Наследника Цесаревича и Великаго Князя Александра Александровича во Соборный храм города Проскурова в поминовение заупокой души Государя Цесаревича и Великаго Князя Николая Александровича 12 апреля 1865 г.". З цією дарохранительницею пов'язана цікава історія. 12 квітня 1865 р. (дата, яка стоїть і на дарохранительниці) Великий Князь Олександр Олександрович, син царя Олександра II, був проголошений наслідником престола, бо помер його старший брат цесаревич Микола Олександрович. 

Щоб відзначити цей "урочистий" для країни день, наслідник престола видав розпорядження між іншим "приобщить 6000 рублей к капиталу, собираемому на построение и украшение православных церквей в наших западных губерниях". На ці кошти Міністерство внутрішніх справ замовило 33 срібні, визолочені дарохранительниці. 11 з них були направлені в повітові собори Подільської губернії, в тому числі в Летичівський, Ушицький і Проскурівський. Проте були в нашому соборі і речі, безпосередньо пов'язані з історією подільського краю і звичаями народу. В церкві знаходився чудодійний, місцевошанований образ Божої Матері - подоби Озерянської ікони. Вже і для тих часів образ цей був старовинним. За переказами, він зберігся під час пожежі старої церкви. Ікона мала срібний вінець, замовлений місцевим справником Григорієм Лисенком. Також на ній були привіски - пластинки срібла різноманітної форми. Це пожертвування богомольців до чудодійної ікони з нагоди зцілення від хвороби. Таких привісок було 8. Найменша з них мала форму квадрату із зображенням дитини. Це жертва по обітниці 1855 року, зроблена рядовим Проскурівської інвалідної команди Зубковим за зцілення його дитини. У місцевих жителів такі привіски мали назву "вотуми" (від польського "wotum", "wotywa", що означало: обітниця, дар). Робили їх частіше з благородних металів, рідше з бронзи і міді, у вигляді рел'єфного зображення тієї частин й тіла, яка була зцілена: голови, ноги, серця тощо. Хоча цей звичай залишився від уніатів і, скажімо, в Росії не побутував, дослідники вважають його архаїчним залишком ранньохристиянських або навіть язичницьких часів. 
На жаль, до наших часів у соборі ні чудодійної ікони з вотумами, ні іменної дарохранительниці, ні багатьох інших цікавих і значних для нашої культури речей не збереглося. Про їх подальшу історію нічого невідомо. Лише сама споруда храму, пройшовши через всі історичні потрясіння, і сьогодні, як і століття тому, вабить до себе золотом бань і вогником лампад, нагадуючи людям про вічне.


Історичні факти | Переглядів: 666 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

На початку 70-х років XIX століття закінчилось будівництво залізничного рукава Жмеринка-Волочиськ, що з'єднав російське південно-західне прикордоння як з центральною частиною імперії, так і з східними регіонами сусідньої Австро-Угорщини. Відкриття регулярних вантажно-пасажирських перевезень через залізничну станцію "Проскурів" цього відрізку шляху сприяло більш інтенсивному розвитку економіки та комунальних служб міста, що дало йому змогу наприкінці сторіччя посісти положення третього за розміром та значенням (після Кам'янця-Подільського та Вінниці) міста Подільської губернії. 

Тоді ж Проскурів починає набувати значення й досить важливого стратегічного пункту в загальній системі захисту південно-західних рубежів Російської імперії; це було зумовлено відносною близькістю міста до державного кордону, його розташуванням на важливому стратегічному напрямку, а також можливістю швидко перекидати до нього війська, боєприпаси та продукти харчування залізничним шляхом. Це, в свою чергу, вимагало присутності в районі Проскурова достатньо великого контингенту збройних сил, що був би здатний вести як оборонні, так і контрнаступальні дії. Ще наприкінці 60-х років XIX ст. на територію Подільської губернії були переведені частини 12-ої піхотної та 12-ої кавалерійської дивізій Російської Імператорської Армії, які займали міста і села Кам'янецького, Проскурівського, Летичівського та інших повітів; саме вони в майбутньому стали основою для створення постійних залог в містах цієї частини губернії, в тому числі й у Проскурові. 

Короткочасно, до весни 1875 року, в Проскурові знаходився штаб 47-го піхотного Українського полку 12-ої піхотної дивізії. Через те, що в самому місті не було спеціально збудованих казарм і навіть приміщень, здатних тимчасово замінити їх, більша частина полку розміщувалася на так званих "просторих квартирах", далеко за міською межею, займаючи практично всі села Проскурівського повіту. Поблизу Проскурова квартирували лише 1-а стрілецька (села Лісові Гринівці, Ходаківці, Аркадіївці), 2-а стрілецька (села Малиничі, Нижні Вовківці, Росоша, Мацьківці), 3-я стрілецька (села Іванківці, Олешин, Лезнево) та 4-а лінійна (села Ружичанка, Карпівці) роти цього полка. У вересні 1875 року, по закінченні щорічних літніх таборів коло Меджибожу, 47-й піхотний полк вже не повернувся на колишні квартири, а на його місце перейшов 46-й піхотний Дніпровський полк, що розташувався тут таким чином: 1-й батальйон - в Ярмолинцях, 2-й - у Фельштині (зараз с. Гвардійське), 3-й - у Городку, а штаб та три стрілецькі роти - в Проскурові. 

Варта уваги історія цієї військової частини. Дніпровський піхотний, другий за старшинством полк 12-ої дивізії, був сформований 6 березня 1775 року. За сторіччя свого існування він брав участь практично у всіх війнах Російської імперії кін. XVIII - 1-ої пол. XIX ст.: у завоюванні Криму, у Другій російсько-турецькій війні 1787-91 рр., польських кампаніях 1792 і 1794 рр., голландській експедиції 1799 р., російсько-прусько-французькій війні 1806-07 рр., австро-французькій 1809 р., заключних битвах російсько-турецької 1806-12 рр., Вітчизняній війні 1812 року і закордонних походах 1813-14 рр., російсько-турецькій війні 1828-29 рр., угорсь­кому поході 1849 р., Кримській війні 1853-56 рр. За бойові заслуги в цих війнах полк був відзначений кілько... Читайте далі>>

Історичні факти | Переглядів: 1245 | Додав: borYA | Дата: 10.09.2008 | Коментарі (0)

1-10 11-11