Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Які місця в нашому місті Ви вважаєте найгарнішими?
Всього відповідей: 111



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 29.03.2024, 00:15
Головна » Статті » Краєзнавці та історичні постатті на

Будзей О. По китове молоко (Про Гищука В.)


Кандидат біологічних наук, завідувач кафедри екології та моніторингу навколишнього середовища ПДАТУ Василь ГИЩУК добре відомий на наших теренах не тільки як учений і педагог, але і як громадський і політичний діяч. Він був депутатом облради, головою обласної організації Демократичної партії України (ДемПУ), останні 6 років - заступником голови Проводу ОУН. Але кожна людина - це айсберг. Тож не дивно, що розмова з Василем Гищуком напередодні його 60-річчя відкрила багато цікавого з біографії ювіляра.

- Василю Петровичу, почнемо з ваших витоків.

- Народився я в с.Шершенівка Борщівського району Тернопільського області в селянській сім'ї. Сталося це, згідно з документами, 1 листопада 1946 р.

- А чому "згідно з документами"?

- Бо насправді я народився 4 жовтня, але спочатку мене не хотіли записувати, бо батько був в УПА. Отак і виникло розходження: в колі сім'ї я свій ювілей уже відсвяткував, а на офіційному рівні ще святкуватиму.

- Як склалася доля Вашого батька?

- Під час війни в нашому селі було єврейське гетто. Німці змушували євреїв працювати і потрохи - щоп'ятниці - розстрілювали. Один єврей з дітьми утік - і мій батько його сховав, а вночі вивів у ліс. І той єврей вижив. А згодом брати того єврея допомогли батькові: його ще раз узяли до армії - і звідти батько повернувся з нормальними документами. Сьогодні батько живе зі мною в Кам'янці-Подільському. А мама, на жаль, два роки тому померла.

- Тепер зрозуміло, чому Ви берете найактивнішу участь у діяльності ОУН.

- Членом ОУН, УПА був мій рідний дядько. Його засудили до розстрілу, а потім смертну кару замінили на 25 років каторги (що дарма вбивати - хай задарма попрацює). В УПА була й моя тітка. Вона теж відбувала покарання, а сьогодні живе в Кам'янці-Подільському.

- А тепер, Василю Петровичу, згадайте свої шкільні роки...

- У нашому селі була семирічка. Я пішов до школи, коли мені не було й п'яти років. З мого року - першого повоєнного - в селі дітей майже не було. Я дружив із дітьми 1944 року народження, тож із ними і пішов до школи. Звичайно, що спочатку мене в журнал не записували. Вчителька Лідія Іванівна казала про мене: "Походить трохи і втече". Але я не втік. Закінчивши 7 класів, продовжив навчання в середній школі в с.Більче Золоте. Це за 7 кілометрів від Шершенівки. Ходив пішки.

- Отже, Ви здобули середню освіту.

- Не все так просто. Спочатку я закінчив тільки 9 класів. Серйозно захворіла мама - і довелося покинути школу. У 14 років пішов на роботу. Працював у тракторній бригаді. Одночасно вчився у вечірній школі. Були тоді такі школи робітничої молоді, я закінчив її з відзнакою.

- Які були Ваші улюблені предмети?

- Я добре знав фізику й математику. Математику викладала завуч, фізику - її чоловік. Вони рекомендували, щоб я вступав до Львівського політехнічного інституту. Я так і надумав зробити. Але не так сталося, як гадалося. Я дуже любив читати книжки. Зокрема, мене зачарував Кам'янець із трилогії Володимира БЄЛЯЄВА "Стара фортеця". Я мав їхати на Львів, але першим прийшов автобус на Кам'янець - і я поїхав туди.

- Тоді вибір у Кам'янці був не великий - педагогічний або сільськогосподарський інститут...

- Я вибрав сільськогосподарський. Там був конкурс - 9 чоловік на одне місце. Але я вступив. На третьому курсі одружився. Займався спортом. Грав у духовому оркестрі.

- І куди Вас направили на роботу?

- Після інституту працював у спецгоспі "Україна" с.Устя. Керував промисловим виробництва м'яса. Під моїм началом було понад 2000 працівників. Спецгосп тоді об'єднував 12 населених пунктів, мав 10 тисяч гектарів землі, виробляв 90% м'яса району.

- Як Вас не побоялися взяти на таку відповідальну роботу?

- Ще навчаючись, я проходив практику в Усті. Причому практику на серйозному рівні. Тож мене вже бачили в роботі, бачили, що я можу.

- І скільки Ви в Усті попрацювали?

- Шість років. Але мене манила наука. Я хотів займатися морськими ссавцями. І в мене була мрія - створити установку для доїння китів. Адже китове молоко - це надпотужні ліки (зокрема, проти ракових захворювань). За добу китиха дає 300 л молока.

- І що ж Ваша мрія здійснилася?

- 1974 р. я пішов в аспірантуру при Київському НДІ гідробіології. Щоб вести дослідження, треба було по півроку пропадати на китобійній флотилії "Україна". А в мене дружина, двоє дітей. Могла зруйнуватися сім'я. Тож я перевівся в аспірантуру при Кам'янець-Подільському сільгоспінституті (спеціальність - фізіологія людини та сільськогосподарських тварин). Проводив дослідження в системі "мати - плід". 

- Цікаво, а комусь у світі вже вдалося подоїти кита?

- 2005 р. таку установку зробили американці. Тож моя мрія була цілком реальною.

- Як склалася Ваша доля після закінчення аспірантури?

- Я працював над темою, якою керував міністр охорони здоров'я СРСР. Проводив досліди спільно із СКБ МЕТ щодо штучної підшлункової залози (тобто, вони її виготовляли, а я досліджував). А потім перейшов на роботу в сільгоспінститут.

- Що Ви викладали?

- Фізіологію, акушерство, гінекологію, гігієну, санітарію. Але тягнуло до охорони природи, екології. Саме на мої плечі лягла організація кафедри екології. Від 1990 р. я нею завідую. Правда, кафедра кілька разів змінювала назву. Спочатку це була кафедра екології та безпеки життєдіяльності, потім - екології та загальнобіологічних дисциплін, а тепер - екології та моніторингу навколишнього середовища.

Скоро ми матимемо в ПДАТУ повноцінний екологічний факультет. Вже сьогодні діє екологічне відділення, навесні 2007 р. відбудеться перший випуск бакалаврів зі спеціальності "Екологія".

- Чи комфортно Вам як викладачу?

- Я люблю студентів і відчуваю себе добре в їх середовищі. Бо інакше краще займатися чимось іншим, а не мучити себе і студентів.

- Василю Петровичу, як Ви стали політиком?

- В політику мене затягнула екологія. Спочатку був "Зелений світ". 1990 р. мене обрали депутатом облради. Я був головою постійної депутатської комісії з питань екології. Ми добилися мораторію на будівництво другого блоку Хмельницької АЕС. Скільки мені за це перепало на різних рівнях - аж до найвищого! Але за мною були тисячі й тисячі підписів проти будівництва, а найголовніше - експертні висновки, що містили 95 зауважень, причому 15 з них стосувалися ситуацій, на які, в разі їх виникнення, людина не мала би впливу.

- Ви були членом КПРС?

- Так, був змушений вступити. Керувати таким великим комплексом, як в Усті, і не бути членом КПРС просто було неможливо. 1990 р. у складі групи депутатів різних рівнів я публічно заявив про вихід з КПРС.

- А в якій партії Ви перебуваєте сьогодні?

- Я позапартійний. Хоча ОУН є громадською організацією і дозволяє членство в партії (звичайно, не в будь-якій). Я свого часу призупинив членство в ДемПУ і так його і не відновив. Та й ДемПУ сьогодні не та, якою вона задумувалася й створювалася.

- Ви були заступником Миколи ПЛАВ'ЮКА в ОУН..

- Так, 2000 р. мене вибрали заступником голови Проводу ОУН. Але перенесений інфаркт змусив мене в серпні 2006 р. відмовитися від цієї посади, бо працювати впівсили я собі не міг дозволити.

- У Вас велика сім'я?

- Маю четверо синів від першої дружини (вона померла 13 років тому) і прийомну дочку (7 років тому я одружився вдруге). Дочку я люблю не менше, ніж синів. Старші Сергій, Володимир і Тарас уже вивчилися, працюють, Богдан після дев'ятого класу навчається в коледжі ПДАТУ. Юлія - лаборант, працює в ПДАТУ.

- Напевно, і внуків маєте?

- Так, маю три внучки та внука. Іванна - студентка, Оксана, Ганна та Василь навчаються в школі.



Категорія: Краєзнавці та історичні постатті на | Додав: borYA (06.09.2008)
Переглядів: 777 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: