Аркадій БРАЕСКУ народився 21 липня 1936 р. у Чернівцях. Дитинство пройшло в материному селі Зелений Гай (тепер Новоселицького району). 1945 р. залишився круглим сиротою. Служив в армії на Курильських островах, працював слюсарем, шофером на заводах у Чернівцях. Закінчив 1965 р. український відділ філологічного факультету Чернівецького університету. Працював у школі (с.Рухотин Хотинського району), у редакціях газет "Прапор комунізму" (смт Глибока Чернівецької області), "Молодий буковинець" (Чернівці), у Чернівецькому обласному комітеті з телебачення і радіомовлення, редактором кінопрограм на Чернівецькому телебаченні, бухгалтером у Чернівецькій організації Спілки письменників України, 8 років - в Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України (зона - Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська області). Від 1981 р. в Кам'янці-Подільському: коректор газети "Прапор Жовтня", відповідальний секретар міської організації Товариства охорони пам'яток історії та культури, від 1987 р. - викладач української мови та літератури радгоспу-технікуму (тепер - коледж ПДАТУ). Нині на пенсії. Публікується зі студентських років. Видав збірки віршів "У товаристві осокорів" (Хмельницький, 1991), "Не правлене сумління" (Кам'янець-Подільський, 2003), "У сяйві сонета" (Чернівці, 2004).


"Письменник - це навіть не талант, а доля", - говорить поет і перекладач Аркадій БРАЕСКУ. Сьогодні йому виповнюється 70 років.

- Аркадію Іллічу, сімдесят - це багато чи мало?

- Це двадцять, тільки на піввіку більше.

- Почнемо з Ваших родинних коренів.

- Я був четвертою дитиною в сім'ї напівмолдаванина (судячи з дідового прізвища), напівукраїнця - залізничника Іллі Тодоровича БРАЕСКУ. Дід за родинними переказами (це потрібно перевірити за документами) мав австрійський дворянський титул фон і писався "фон Браеску" (одного разу я знайшов батьків пісенник з написом "Іліус фон Браеску"). Баба, Фросина НАГІРНЯК, мала, певно, лише ненависть до свого судженого, бо, кажуть, (і це теж треба перевірити) він за одну ніч пропив, програв у карти весь маєток. Розмовляла лише "по-руськи" (по-українськи) і перед смертю просила, щоб її не ховали поруч із чоловіком.

По матері, Емілії ДЖУРУМІЇ, я походжу із села Зелений Гай, що по другий бік Чернівців.

- А що означає прізвище "Браеску"?

- З перекладі румунської це "той, що виготовляє пояси". До речі, в історії літератури відомий румунський письменник Браеску.

- Ви володієте молдавською чи румунською мовою?

- Володію і молдавською, і румунською, хоч це, практично, одна мова. Або, як пише енциклопедія, молдавська мова фактично є діалектом румунської. Мій батько добре знав українську, молдавську, румунську, французьку, італійську, польську, чеську, російську мови. І для Чернівців того часу це не було дивом.

Я народився, коли Буковина була в складі Румунії (1918-1940 роки), у перший клас пішов у румунську школу за часів, як тоді казали, другої Румунії (1941-1944 роки).

- На Вашу долю випали нелегкі випробування.

- 1945 р. Чернівці косив тиф. У березні захворіла мати, забрали її в лікарню. Вільних місць не було, то поклали в дворі. Пішов дощ. Тож померла мама не стільки від тифу, скільки від недогляду. Батько залишився з чотирма дітьми (крім мене, було ще троє старших дівчат). Того ж року, коли вже були черешні, від розриву серця помер батько. Нас забрала тітка Марина. А невдовзі нас із сестрою відвезли в Галичину (в тодішню Дрогобицьку область) і... забули, де залишили. Я був пастухом.

10 класів закінчив за 17 років (з перервами). Якщо не брати до уваги мого недовгого навчання в румунській школі, то в перший клас я пішов у 12 років у Зеленому Гаї, коли повернувся з Галичини.

- Не можу не запитати про Ваше ставлення до радянської влади?

- Радянську владу на Україні я сприймав як чужу. Ще з дитинства бачив, наскільки те, що розповідала радянська пропаганда, відрізнялося від дійсності.

- Як почалася Ваша творчість?

- Писати - це моя внутрішня потреба. Регулярно писати, друкуватися почав в університеті. Він зіграв величезну роль у моєму становленні.

- Відома Ваша прискіпливість до кожного слова. Звідки це?

- Закінчуючи університет, я майже напам'ять знав чинний тоді "Український правопис" 1960 року видання. Завідувач кафедри української мови Іларіон СЛИНЬКО навіть жартував, що в університеті правопис знають тільки двоє: він і Браеску. Голова державної екзаменаційної комісії Ярина ФРАНКО пропонувала мені роботу в Києві - в Інституті мовознавства. Але я вибрав учителювання в глибинці.

А, взагалі, кожна мова настільки багата, що знати її досконало неможливо. Ось приклад. Працюючи в бюро пропаганди літератури, я домовився про виступ письменника Віктора КОСЯЧЕНКА на Новоселицькому консервному заводі. Зранку ми тупцювали біля зачиненого входу, доки хтось нам не підказав, що є "потика". Це виявилися дві виламані дошки в паркані. Те, що росіяни називають "лазейкой". Які ж українські відповідники дають словники? Явні кальки з російської - лазівка, пролазка.

- Аркадію Іллічу, запитання, як кажуть, у лоб: чому Ви досі не член Спілки письменників України?

- По-перше, я пізно виписався як поет. А, головне, не втрапляв у сліди офіційної радянської поезії. Якось у приватній розмові мій приятель (на жаль, нині покійний) Микола ПАЛАГУТА зауважив, що від кожного мого слова відгонить крамолою.

Тож так склалося життя, що досі не став членом СПУ. Видав три збірки віршів. Ось-ось повинна вийти моя прозова книжка - нарис "Господар. Ходорівці, чверть століття". Підготував "Вибране", що міститиме близько 350 віршів. Сподіваюсь видати і його. Ось тоді, маючи п'ять книг, і подам заяву про вступ до Спілки. Втім, я хотів, щоб мене прийняли до Спілки за три дні до смерті. Бо за життя це вже нічого мені не додасть.

- Що у Ваших творчих планах?

- Працюю над автобіографічною "Повістю про себе".

- Найбільше про поета можуть розповісти його вірші. Що Ви запропонуєте читачам "Подолянина"?

- Три вірші різних років (своєрідне міні-вибране) та два свіжі вірші.


ВИМІР


Я міряю себе написаним рядком.
Якщо пишу - живу;
якщо він щирий -
отже, я ще дужий,
із сили ще не вибився - іду,
на світло дня не мружусь.
В житті так просто згаснути навік,
Що кожна мить натхнення - свято.
І, оглядаючись,
що за дрібними клопотами зміг,
радію - не димлюсь
покинутою ватрою край шляху.

Буковина, 1971 р.


* * *


Хтось обілює чорне, хтось біле чорнить.
В результаті - довкола все сіре.
Й не щоб чорне цілком - і не біле.
Сіре. Сіре - аж серце невільно щемить.
Чи від роду таки боїмось повноти
І в усьому завжди половинні.
Чи не прагнули неба? Безвинні
Геть усі на шляху до свободи-мети?
Тож чому ми нарешті не скажем собі,
Є між нами й бридкі слабкодухи,
Почорнілі від зради-ядухи:
Маєм більше, ніж слід би, всього, далебі.


1992 р.


СВЯТО ПРАЦІ


А я - з непростих буднів свято
Собі зробив... І день повищав!
Не те, щоб встиг я так багато, -
Засіяв житом попелище.
Рости, моя надіє, віро!
Ти ж, зболена моя любове,
Нехай сльозою кам'яною,
А ороси весняне поле.
Ми, воле, - хоч би мали вмерти,
Свій спокій мусим сколихнути,
Вкраїні принести у жертву
Цей келих любої отрути.


Квітень 1999 р.


А ТАК ХОТІЛОСЯ Б


До подій 6 липня 2006 р. у Верховній Раді


А так хотілося б, а так...
Померти з певністю, Вкраїно,
Що вийшла ти на власний шлях,
Й ніхто тебе вже не зупинить;
Що не візьметься нас вже блуд,
Як бравсь минулими роками,
І не підем, куди ведуть
Нас зрадники із холуями.
Чи в наймах, мовити б, в братів
Не досить натерпілись лиха,
Що в ляхів, що у москалів?
А як би, як би я хотів
Постати перед Богом тихо, -
Не проклинати ворогів!


7 липня 2006 р.


ЗАКЛИК


О, як бракує нам... багатих!
Але не просто багачів,
А патріотів, меценатів,
Яких би кожен з нас любив.
Яким не все одно, чи дати,
Чи обібрати трударів;
Яких, як батька, чи, мов брата,
Краянин би боготворив.
Хутчіш, панове, багатійте,
Вкраїну зводьте із колін,
Бо, крім вас, це хто ще може!
Собі по щирості скажіте:
- Шинкар, крамар, - 
що може він?..
І хай Господь вам допоможе!


21 травня 2006 р. 


З ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО КОША


Перекладати, зрозуміло, Аркадій Браеску почав тому, що сам писав вірші. Сприяло цьому знання мов, а спонукало початківця до роботи в царині перекладу бажання ознайомити українського читача з кращими, прочитаними в оригіналі, творами російських, молдавських і румунських поетів. Або, як, приміром, німецьких, яких в університеті перекладав зі словником. Якось із підрядників, зроблених у московському Інституту літератури, навіть переклав чималу добірку віршів монгольських поетів.

Особливо в університеті роботі над перекладами сприяло широке вивчення російської та зарубіжної літератури, іноземних мов. Важливу роль у галузі перекладу для нього відіграло й те, що український і російський відділи філфаку, факультет романо-германської філології Чернівецького державного університету розміщувалися в одному приміщенні, тож студенти спілкувалися між собою, разом слухали окремі лекції.

Аркадій Браеску чи не першим на Буковині став перекладати українською мовою молдавських і румунських поетів. В університеті почав друкуватися. Згодом йому газети, журнали навіть стали замовляти переклади. Приміром, до 50-річчя утворення СРСР журнал "Жовтень" (нині "Дзвін") замовив велику добірку, а невдовзі - в другому номері за 1970 рік - опублікував 12 сторінок його перекладів під заголовком "Дойни Молдови".

Доробок Браеску-перекладача - помітна сторінка в його творчості.

У зв'язку з переїздом до Кам'янця-Подільського, зайнятістю Браеску тимчасово перервав роботу над перекладами, але не втрачає надій небавом повернутися до неї.

Пропонуємо Вашій увазі три вірші Джордже БАКОВІЯ, перекладених Аркадієм БРАЕСКУ з румунської мови.


СУМНИЙ ВЕЧІР


Співала дико жінка та
Опівночі в кав'ярні голій.
З риданням в голосі співала...
Й було тривожно так довкола.
А в рокоті гучних цимбалів 
Співала дико жінка та.

Співала дико жінка та...
І ми, похнюпившись, сиділи,
В диму ядучому, як в хмарі,
Думками в ясну даль летіли.
І під буремний шал цимбалів
Співала дико жінка та...

Співала дико жінка та,
Й було буремно так довкола.
Й ніхто з нас не ішов додому -
Сидів, на стіл схиливши втому,
А понад нами в залі голій
Співала дико жінка та.


ОХ, НАДВЕЧІР'Я


Ох, бузкові надвечір'я...
Йде
Зима з риданням сопілковим.
Над забутим парком
Падає зневір'я,
Гайвороння карка...
Смуток,
Хвилювання...
У фанфари похоронні
Трубить осінь прощавання.
Крижані вітри подули...
Знов під гіллям зубожілим
Сміх сутулий.
Вже і слід твій не знайдеш.
- Йдеш, не йдеш...
Ох, бузкові надвечір'я...


ГОЛУБИЙ ПРИСМЕРК


Осінній присмерк голубий...
Сіріють дві трепети в полі мовчазному -
Апостоли в одінні голубому, - 
Містечко також голубе.
Осінній присмерк голубий...
Прохожі, кожен задоволений собою.
Юрба також здається голубою.
Містечко також голубе.
Осінній присмерк голубий...
Із вежі бачу воїв з списами гінкими.
Йдуть прадіди полками голубими, -
Містечко також голубе.