У нього було витончене обличчя, світлі лагідні очі. Був делікатною людиною, інтелігентною в найширшому розумінні слова. Таким же делікатним і лагідним був його талант. Складав високохудожні твори-пісні; вони довго лежали, нікому не відомі, бо скромний автор мало дбав про їх популяризацію. Непомітно йшла праця митця, народжувалася нова поезія звуків...

Таким був Микола ЛЕОНТОВИЧ - видатний український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч. Народився він 13 грудня 1877 р. в с.Монастирок Брацлавського повіту. Його батько, дід і прадід були священиками. У родині любили музику. Батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Сестра Олена навчалася в Київській консерваторії, сестра Вікторія займалася музикою в Одесі. Слухаючи гру батька, Микола і сам став підбирати народні мелодії на музичних інструментах.

Спочатку Микола навчався в Шаргородському духовному училищі, а з 1892 р. - в Подільській духовній семінарії. її головний будинок - велика семінарія - розташовувався по вул. Семінарській (тепер тут міститься один з корпусів Подільської державної аграрно-технічної академії). Вулиця впиралася у величезний пустир, що тягнувся до міського іподрому (де нині стадіон педуніверситету). Північна частина пустиря називалася Циганівкою, бо там часто зупинялися мандрівні цигани та влаштовували табори. У Циганівці проживало бідніше населення міста - кустарі-ремісники, робітники. В них квартирувало чимало семінаристів.

Привселюдно співати українські пісні було заборонено височайшим указом. Тому суботніми вечорами семінаристи збиралися на пустирі біля Циганівки. Микола Леонтович приносив сюди збірку українських пісень в обробці Миколи ЛИСЕНКА. Леонтович був диригентом семінарського хору і тому жив у казеннокоштному будинку, що містився у головному корпусі семінарії. Весь вільний час проводив біля фісгармонії в актовому залі. На концертах диригував хором і грав на фісгармонії.

Закінчивши 1899 р. повний курс семінарії і здобувши звання регента, пішов вчителювати. Викладав співи, організовував шкільні оркестри, хори. Був одним з небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосний спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків.

1902 р. Микола Дмитрович одружився. Клавдія Феропонтівна з пошаною ставилася до музичної праці чоловіка. У родині підростали доньки Галина і Євгенія.

У 1908-1918 рр. Леонтович працював в старовинному подільському місті Тульчині. Викладав співи у всіх класах Тульчинського єпархіального духовного училища. Був керівником училищного хору, який 2-3 рази в рік давав концерти української музики. На виступи приїздили гості з Вінниці, Кам'янця-Подільського, Києва, Одеси. У суботу та неділю хор співав у церкві - і тоді народу збиралося стільки, що заповнювали і сходи, і майдан перед храмом. Леонтовича обрали головою тульчинської "Просвіти". Читав лекції на політичні, економічні та літературні теми. У Тульчині подружився з двоюрідним братом відомого російського поета - Яковом МАЯКОВСЬКИМ, який в училищі викладав словесність, історію, російську літературу.

З радістю сприйнявши українську революцію 1917-1920 рр., Леонтович з родиною переїхав до Києва. Тут узяв участь у створенні симфонічної капели ім.Лисенка, був активним членом гуртка музикантів, які мали намір організувати товариство для студіювання нової музики. Викладав хоровий спів на вечірніх диригентських курсах при Музично-драматичному інституті ім.Лисенка. Крім нього, на курсах працювали відомі педагоги і діячі музичної культури - Пилип КОЗИЦЬКИЙ, Василь ВЕРХОВИНЕЦЬ, Болеслав ЯВОРСЬКИЙ, Мар'яна ЛИСЕНКО. Працював у Київській учительській семінарії, замінивши на посаді диригента Кирила СТЕЦЕНКА.

Композитор і диригент Кирило Стеценко шанобливо ставився до Леонтовича. Він першим високо оцінив хорову творчість свого колеги: "Леонтович - відомий на Поділлі знавець музики. Записав багато народних пісень... Пісні ці гармонізовані для мішаного хору. Гармонізація виявила в авторові великого знавця як хорових співів, так і теоретичних наук".

У справах організації хорових колективів Микола Дмитрович приїздив до Кам'янця-Подільського, який у 1918-1919 рр. був одним з головних культурних центрів України. Тут він познайомився з талановитою молоддю: студентом Кам'янець-Подільського університету, майбутнім солістом Львівської опери Михайлом ГОЛИНСЬКИМ, композитором Михайлом ГАЙВОРОНСЬКИМ. Навесні 1919 р. з Кам'янця вирушила за кордон українська капела Олександра КОШИЦЯ. Кошиць був прихильником творчості Леонтовича, надавав особливу увагу виконанню його пісень. Хор мандрував по багатьох країнах світу. І скрізь виступ капели був тріумфом багатої музичної творчості талановитого українського народу, його митців-композиторів, у сузір'ї яких сяяла невмирущим світлом творчість Леонтовича. Бахом у хоровій музиці назвали його у Франції.

Музичний доробок Леонтовича порівняно невеликий: понад сто обробок українських народних мелодій, розкладки музики релігійно-духовного характеру, чотири твори на оригінальні теми, незакінчена опера "На русалчин Великдень". Він автор двох збірок пісень з Поділля.

У ніч з 22 на 23 січня 1921 р. в батьківській оселі в с.Марківка Гайсинського повіту життя 43-річ-ного Миколи Леонтовича обірвала куля бандита (чекістського агента Грищенка). Великий шанувальник таланту композитора Павло ТИЧИНА відгукнувся на його смерть віршем у прозі: "Микола Леонтович говорить: - Лежу. Сам. Прострелене серце зотліло. О як земля поволі опадає - в труну, на мене: тепер ти мій! Так: грудочка по грудочці: тепер ти мій! Земле, - кажу я, - а коли ж я та не твоїм був?.."