Осип Назарук належить до тієї когорти наших співвітчизників, які на початку XX століття прсвятили себе боротьбі за свободу і незалежність України і були приречені радянською владою на одвічне скитання на чужині і забуття.

Доктор Осип Назарук - визначний український письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч - народився 1883 року в м.Бучачі, що на Тернопільщині. З дитинства він гостро відчував соціальну і національну несправедливість, насаджувану на Західному Поділлі, в Галичині австро-німецькими і польськими поневолювачами. Згодом за організацію протягом 1899 - 1904 років середньошкільних драгоманівських гуртків був виключений зі всіх гімназій Західної України. Та це тільки підштовхнуло молодого Назарука до політичної боротьби. З 1905 по 1919 роки він є діяльним членом управи Української Радикальної Партії й організатором студентського руху, політичних страйків у Галичині. Гострі статті - памфлети на оточуючу дійсність Назарука, що з'явилися в місцевій пресі протягом 1910 - 1914 років, відкрили в ньому журналістський хист і визначили один з основних напрямів в його життєдіяльності.

З початком Першої світової війни Осип Назарук добровільцем вступає до лав Українських Січових Стрільців (УСС) і відзначився у боях, як відважний воїн. На протязі 1915 - 1919 років він керував так званою Пресовою квартирою УСС і водночас був співредактором "Вісника Союзу визволення України", ряду українських часописів, відозв.

З жовтня 1918 року Назарук входить до складу Української національної Ради ЗУНР і як її делегат брав участь у переговорах з П.Скоропадським у справі об'єднання Західної і Наддніпрянської України у війні з Польщею, а після невдалого їх завершення - зі зброєю в руках разом з січовими стрільцями бився на боці повсталих проти гетьманщини у Білій Церкві. В середині липня 1919 року з частинами Української галицької армії (УГА) він прибув до Кам'янця-Подільського. Тут Назарук в урядах Директорії УНР Чехівського і Остапенка працює керівником української преси і пропаганди й продовжує бути редактором друкованого органу УГА "Стрілець". Водночас Назарук став близьким політичним співробітником диктатора А.Петрушевича.

Поразка визвольних змагань привела Осипа Назарука до Австрії, де він у 1920 - 1922 роках працював співредактором часописів еміграційного уряду ЗУНР у Відні "Український прапор" і "Воля". В цей період він поступово пориває з своїми соціалістичними переконаннями, розчаровується у революційних методах боротьби, схиляється до реформаторства і майбутню незалежну Україну бачить соборною, гетьманською. В 1923 - 1926 роках проживав в США, де редагував тижневики української діаспори "Січ" у Чікаго і "Америка" у Філадельфії. Туга за Україною повернула його 1926 року до Львова, де він у довоєнний час редагував часопис "Нова зоря", що видавався Українською католицькою організацією. З встановленням 1939 року радянської влади на Західній Україні, Назарук емігрував до Кракова, де й помер у 1940 році. Такі основні віхи політичної, далеко не повної і не вивченої біографії Осипа Назарука.

Одночасно О.Назарук залишив значну творчу спадщину, майже не досліджену літературознавцями і критиками. Він є автором історичних повістей "Суд Олекси Довбуша" (1916), "Князь Ярослав Осмомисл" (1920), "Проти орд Джінгісхана" (1921), "Роксоляна" (1930), публіцистичних брошур, виданих у 1916 - 192І роках, "Слідами УСС", "Над Золотою Липою", "Що то є нарід або нація", "Формальні проблеми української державності", "Студенство і політика" і багатьох інших, в яких червоною ниткою проходить любов до історії, буття України.

Надзвичайно плідно на процесі творчості письменника позначилася кам'янецька доба. Саме під час перебування у м.Кам'янці-Подільському в другій половині 1919 - на початку 1920 років він приступив до написання свого найкращого твору "Роксоляна. Жінка халіфа і падишаха (Сулеймана Великого) завойовника і законодавця", над яким наполегливо працював до 1930 року. Широковідома книга за кордоном була перевидана в Україні лише 1992 року. Б Кам'янці він завершив написання історичної повісті з ХІІ століття "Князь Ярослав Осмомисл".

Переді мною лежить узятий в Центральній науковій бібліотеці Національної Академії Наук України рідкісний екземпляр кишенькового формату невеликої книжечки Осипа Назарука під назвою "До Бакоти", яка була видрукувана у Кам'янці 1919 року у видавництві УГА. Це написане популярно і дохідливо видання, що вийшло під грифом "Про старі пам'ятки Поділля", було розраховане в першу чергу на січових стрільців з метою, щоб вони краще пізнали край, його природу, історію, культуру, людей, в який їх привели будні громадянської війни. Оскільки письменник з великою любов'ю, з глибоким знанням історії Середнього Подністров'я, досить неординарно і цікаво відтворив життя Кам'янеччини у різні періоди, виявив себе одночасно дослідником цього краю, то його нарис "До Бакоти" має нині актуальне значення для всіх шанувальників минувшини Поділля з точки зору літературної, історичної, історіографічної, бібліографічної. Гортаючи пожовклі сторінки цієї похідної солдатської книжечки, дивуєшся, як у 1919-му, у вирі кризи, соціальних потрясінь і боїв знаходився і час, і терпіння, і вкрай дифицітний папір,щоб творити, популяризувати рідну історію, вносити вклад у розвиток краєзнавства, зокрема подільського.