Ян Марек Гіжицький - дослідник історії Волині і Старокостянтинівщини
3-поміж плаяди таких відомих польських дослідників, зокрема, Південно-Східної Волині другої половини XIX - початку ХХ ст. як Олександр Яблоновський, Тадеуш Стецький, Готфрид Осоовський, Зигмунт Люба-Радзимінський та інших не менш талановитою постаттю, але мало поміченою в українській історіографії, був уродженець цього краю, представник Краківської історичної школи Ян Марек Гіжицький (літературні псевдоніми - Волиняк, Марек Гоздава й ін.). йому належить понад 10 капітальних книг і близько сотні публікацій у польській науковій періодиці, присвячених переважно історії релігії, освіти, культури, геральдиці, генеалогії, міст і сіл Волині й Староностянтинівщини.
Ян Гіжицький народився 7 травня 1844 року, в с.Михнівка Ста-рокостянтинівського повіту (тепер Ізяславський район), у відомій на Волині польській поміщицькій родині. Дитячі роки він провів у батьківському помісті в с. Богданівні, нині Волочиського району. 1854 року хлопчина вступив до Чорноострівської повітової дворянської школи. Звідси через два роки перевівся на навчання до Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії. За симпатії до польського повстання 1863 - 1864 рр. його змусили залишити цей учбовий заклад і завершити гімназичну освіту 1865 року в м. Рівному Волинської губернії. В цьому ж році Гіжицькнй вступив на юридичний факультет Новоросійського (Одеського) університету. Проте правничі науки його мало цікавили. Вже 1866 року він перевівся на філологіч-ний факультет Дерптського (Тартуського) університету, який успішно закінчив у 1870 році зі ступеню кандидата слов'янської філології. Він зігнорував бажанням батьків повернутися до отчого краю і, поз-бавлений значної матеріальної підтримки, залишився працювати вчителем в освітніх закладах Тарту, Мітави, згодом вихователем у сім'ї магнатів Чарторийських. Водночас Гіжицький, який з 70-х років зацікавився науковими дослідженнями, активно опрацьовував матеріали Вільнюського та Львівського архівів давніх актів. З 1895 року він назавжди переселився до Кракова, де вчителював, підробляв у різних конторах і установах, часто публікувався у часописах.
До 1918 року він майже щоліта відвідував рідні місця на Старокостянтинівщині (сс. Сковородки, Крутлики, Новоселицю, Михнівку, Богданівці й ін.), розшуковувап на Волині приватні архіви і використовував їх оригінальні документи у своїх працях. Уже на початку ХХ ст. Ян Гіжицький, більше відомий сучасникам під прізвищем Волиняк, сформувався як авторитетний учений -українознавець. Останні роки життя він провів у злиднях й хворобах. Пішов в останню путь 25 червня 1935 року. Похований у Кракові. Такі основні віхи життеопиоу волинознавця Яна Гіжицького.
Серед різноманітних наукових інтересів Гіжицького в галузі дослідження Волині варто визначити три головних напрями; історія католицької і уніатської конфесій, історія освіти та загальна історія краю, його міст і сіл. Зокрема, як історик проримської християнської церкви Гіжицький головну увагу звернув на вивчення процесу становлення, діяльності та еволюції на Волині католицьких і уніатських орденів, роль їх монастирів, костьолів, шкіл, друкарень (ч. 1,2, 1918) "Перелік монастирів домініканських Руської провінції" (1923) та інші. Ці праці, які були покликані боронити на початку XX ст. католицьку конфесію на Волині від наступу православ'я, містять досить насичений фактичний матеріал, у тому числі й по Старокоотянтинівщині, що в цінним надбанням для дослідників історії Волині ХІV-XIX cт.
Водночас Ян Гіжицький вивчав крізь призму століть систему польської освіти на Волині, її нищення російським самодержавством у зв'язку з польськими повстаннями 1830-1831 і 1863 - 1864 років.
Проте найбільш вартісним дослідженням Яна Гіжицького стала його фундаментальна книга "Опис найважливіших місцевостей в Старокостянтинівському повіті на Волині", яку видано на кошти волинських меценатів 1910 року в Кракові. В цій книзі, що займає майже 800 сторінок тексту та ілюстрацій, з великою любов'ю до цього краю подана історія Старокчотянтлнова, містечок і сіл, змальовані пам'ятки природи, життя і побут населення, його культура. Цікаво, що автор у цьому історико-географічному статистичному дослідженні не пішов проторованим шляхом відомих дослідників Старокостянтинівщини другої половини XIX ст. М.І. Теодоровича, В.І. Пероговського, І.І. Зуца й інших. В основу написання книги він поклав маловідомі тоді джерела й архівні документи, взяті з Краківського, Варшавського, Львівського та монастирських і приватних поміщицьких архівів Волині, здобутки польської історіографії ХVIII - початку XX ст. Тому дана книга з справжнім джерелом знань з історії Старокостянтинів-щини й варта уваги і використання сучасними дослідниками Південно-Східної Волині.
За своїм науковим світоглядом Ян Гіжицький належав до Краківської історичної школи, яка наприкінці XIX - у перші десятиріччч XX ст. найбільш консервативно в польській історіографії ставилася рень у місіонерстві ополячуванні місцевого українського населення протягом ряду століть. З-під його пера побачили світ такі фундаментальні книги, видані польською мовою, як "Список уніатських монастирів Василія-нів у волинському воєводстві" (1905) , "Тринітари на Волині, Поділлі і Україні" (1909), "З минулого кармелітів у Литві і Русі" до України, ностальгічно розглядала Київщину, Волинь і Поділля як складову частину, провінцію колишньої Речі Посполитої, прагнула зреалізувати польсько-шляхетське панування на цих землях, сподівалася на відновлення у майбутньому кордонів Польщі у межах 1772 року. Зрозуміло, ні в час життя Яна Гіжицького, ні тим більше сьогодні такий концептуальний підхід Краківської історичної вколи до розгляду минулого українських земель не був і не в сприйнятним для українського народу і вітчизняної історичної науки. Однак, відкинувши ідеологічні нашарування у працях, зокрема Яна Марека Гіжицького, можна і доцільно використовувати його фактичні здобутки в галузі конкретного вивчення минувшини Волині й Старокостянтинівщини.
Меню сайту