Розповідає "Щоденник" Вердума (про Ульріха фон Вердума)
XVI-XVII століття відзначалися могутньою визвольною боротьбою народів України і Білорусії проти польсько-шляхетського панування. 307 авторів Західної Європи, сучасників подій, залишили в світовій науці свої записи, хроніки і мемуари про ті часи. Перлиною таких документів учені вважають "Щоденник Ульріха фон Вердума за 1670-1672 роки".
Неперевершеними є правдиві свідчення про Поділля, що він тричі об'їхав. Притому найглухіші куточки. Бачив горе людей і оцінив його. "Щоденник" подає велику історичну інформацію, розповідає про те, чого не було в інших подібних документах. "Ті польські пани із своїми селянами поводяться гірше, ніж з невільниками чи псами", - пише іноземець, намагаючись пояснити причини Визвольної війни 1648-1654 років і підкреслюючи її справедливий характер. Будучи всебічно освіченою людиною, він подав ґрунтовні відомості з історії, географії, етнографії, природи, топоніміки та демографії України.
Народився Ульріх фон Вердум у Фрісляндії (Західна Німеччина) у дворянській сім'ї. Хоч титул мав високий і герб старовинний, але багатства не було. Закінчив університети у Франекері і Гейдельбергу. Вирішив шукати роботу у Польщі, жити на батьківщині не було з чого. На кораблі молодий чоловік познайомився з французьким дипломатом Жаном де Куртоном, який видавав себе за абата де Польм'є. Він прийняв де Вердума своїм секретарем. Не знав Ульріх, що високий французький сановник - резидент великої шпигунської групи і їде з таємною місією: організувати детронізацію польського короля Міхала Корибута (сина Яреми Вишневецького), вивести на трон французького принца де Лонгевіля. Сім мільйонів злотих не пошкодувала Франція на цю авантюру.
Тривалий час де Вердум не знав толком, що робить, але чесно виконував завдання свого господаря. Коли зрозумів усю правду, повороту вже не було. Три роки велися нескінченні роз'їзди. Та враз французький кандидат на польський престол загинув під час французько-голландської війни. Довелося резидентові негайно тікати зі своїм штатом. З величезним ризиком прорвалися. Де Вердуму вдалося вивезти усі свої щоденники.
Ось що писав де Вердум про становище селянства на Поділлі: "Селяни є невільниками шляхти. Шляхта взагалі безкарно убиває свого селянина, за вбитого чужого селянина платить 7 чи 8 талярів. Буйно процвітають у Польщі всі інші безчинства. Пани самі кажуть, що за гроші у них перед судом можна отримати стільки лжесвідків, скільки злотих буде на це витрачено".
Описи подільських замків дуже точні. Багато з них залишилися лише у Вердума. Наприклад, згадка про замок Збрижа (Чемеровецький район). Добре описаний Оринин Кам'янець-Подільського району. "Залишаючи над рікою Збручем місто Скалу (Тернопільська область), табір перейшов до Оринина... На згаданих пагорбах і в долині росло лікарське і кухонне зілля... У цих незаселених і необроблюваних полях зустрічаються великі горби, в яких у давнину, як кажуть, ховали богатирів. Тепер їх розкопують селяни, добуваючи з них багато селітри... Бони вміють робити з неї порох до рушниць. Оринин колись був великим містом над стоячим озером, але його разом із замком спалили турки.
Табір через дуже масні грунти посунувся до Кам'янця-Подільського... Це столиця Поділля. Стоїть місто на скелі, яку омиває навколо річка Смотрич, і лише на південному заході ця скеля з'єднується з другою, на якій стоїть фортеця. Через цей відріг скелі пробито канал, так що ріку пустили навколо. Вона тече повз місто, яке також називається Смотричем (Дунаєвецький район), а милею нижче Кам'янця впадав у Дністер.
...Замок зі сходу, півдня і півночі має природний захист у стрімких і високих скелях, на яких він височіє, а з боків, окрім того, добре укріплений мурами і вежами. Західний бік лежить при великій рівній височині. Тут його укріплено майже на сучасному рівні ровами, валами... Зрештою, місто від природи має на диво укріплену позицію....
Особливо ретельно автор описує Медобори, згадує кургани та ялинові ліси, дубові діброви. Не минуло око мандрівника і тих великих руїн, які виникли на Поділлі через вічні напади турків і татар. Добре описані руїни сіл 3еленче та Балин (Дунаєвецький район) і особливо Солобковець (Ярмолинецький район).
"Це мале місто лежить біля пагорба, а з трьох інших сторін оточене болотами і струмками, в місті видно руїни гарного монастиря. Є ще дві чи три руські церкви. Поряд височіє замок із кам'яними укріпленнями, збудованими зіркою, з муром і викладеним сухим ровом".
Знайшов своє місце в описах і Проскурів з його yкpiпленням. До речі це єдиний точно зроблений опис сторожової фортеці. Свідчення чужоземця доводять, що вона була значно сильнішою, аніж досі ми вважали.
"Болотистою рівниною до села Масівці одна миля. Це село серед боліт, оточене частоколом, а також з малим укріпленням, спорудженим по місцевому досить сильно - з валами, ровом і частоколом.
Взимку 1670 року його штурмували 6 тисяч татарів, але не здобули. Кам'янецький суддя тримає його у заставі від коронного хорунжого Сенявського, якому це село належить. За півмилі від цього місця, праворуч лежить велике село Пирогівці, власність пана Бєлявського. Коло обох цих сіл пливе Буг, на березі якого вони розміщені. Від Масінців до Проскурова дві милі. Дорога веде вздовж Бугу гарними і переважно добре доглянутими грунтами. На півдорозі лежить село Копистин, також власність коронного хорунжого Сенявського, щоправда, нині у ньому не більше трьох-чотирьох хат. На сході височіють дві могили або гробниці, а трохи далі розкинулося велике озеро, з якого до Бугу тече досить велика річка.
Проскурів стоїть над низиною, серед боліт і широкого озера, яке також тягнеться аж до Бугу. На ньому є чотирикутний острів, на якому, оточений валами і частоколами, стоїть місцевий замок. Колись місто тяглося по обидва боки озера і було досить велике. Через озера від однієї частини до другої вів довгий міст.
Від Масівців до міста дорога йде через півострів, зовсім позбавлений грунту. Другу половину, за мостом, з усіх боків оточує озеро. У ній було тридцять будинків та руська церква. Чотири роки тому татари забрали звідси відразу понад півтори тисячі душ...
Село, в якому нині стоїть три-чотири злиденні хатини, називається Грузевиця й лежить над мочарем, який тягнеться дві великі милі від Проскурова до Чорного Острова. Це досить велике місто. Воно велике за площею, але негусто забудоване спорудами. Місто не має іншого захисту, крім води. Його омиває озеро й ріка Буг".
Після повернення з Польщі автор нотаток поїхав працювати у Швецію, бував в інших країнах Західної Європи і всюди продовжував свої записи. Надрукувати їх не міг, не було грошей. Тривалий час ця праця була невідомою. Лише наприкінці XVIII століття видатний німецький учений Бернуллі видав частково "Щоденник" у Лейпцігу. Тираж був настільки малий, що книга швидко стала бібліографічною рідкістю. В нашій країні цього видання немає.
У 1876 році львівський історик Ліске опублікував частину "Щоденника" польською мовою. Туди увійшли матеріали, які стосувалися виключно Польщі. У 1879 році він вдруге публікує частину "Щоденника" про військову кампанію польської армії, похід Яна Собеського проти козаків. Фактично, це матеріал про придушення Польщею заворушень українського населення проти неї. На українську мову з німецької переклав записи наш земляк Іван Сварник. Сам же "Щоденник" зберігається у Західній Німеччині. Це значний фоліант у 508 сторінок.
Меню сайту
