Серед талановитих людей, які прославили Поділля, сприяли розвиткові його духовності досить цікавою постаттю є відомий російський вчений-діалектолог, лексикограф і письменник Володимир Іванович Даль, автор відомого «Тлумачного словника живої великоруської мови».
В. І. Даль відомий також як автор казок, оповідань, етнографічних нарисів, з якими він виступав у літературі під псевдонімом Козак Луганський.
А ще на Чемеровеччині практично немає жодного села, у якому не побував В. І. Даль та не записав легенд, переказів нашого краю.
Народився Володимир Даль 22 листопада 1801 року в Луганську в сім'ї лікаря.
Тринадцяти років вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, після закінчення якого здобув офіцерський чин і близько шести років прослужив на Чорному і Балтійському морях.
Потім подав у відставку і вступив на медичний факультет Дарптського університету. Склавши екзамен на звання доктора медицини і хірургії, В. Даль іде в діючу армію, бо в цей час йшла російсько-турецька війна. У 1829 — 1839 рр. В. Даль служить військовим лікарем і бере участь в російсько-турецькій війні та «Польських подіях». У послужному списку В. Даля з переліком ратних подвигів у графі, що вказує місце служби читаємо: "В свирепствование холеры в Каменец-Подольске заведовал 1-й частью города». «Ми прийшли в Кам'янець-Подільський, цю неприступну для предків твердиню, яку нинішні військові не називають навіть фортецею, хоч місто стоїть на неприступній скелі, на острові, який кругом обмиває річка Смотрич» — писав Даль у повісті «Подолянка», де відбились його враження від перебування на Поділлі.
У місті розгорілась епідемія холери. «Місцеве головне начальство розділило місто на частини, довіривши кожному з нас по одній» — згадував Даль. 24 січня 1831 року Володимира Івановича призначили завідувати першим районом. Холера косила мешканців невеликого міста. Інколи Далю доводилося входити в дім, де не залишилось жодної живої душі, нікому було навіть поховати мертвого.
В район, яким завідував Даль, входила і Слобідка — «збір жалюгідних і напівгнилих халупок, розташованих у заливній долині, — це царство сирості, неохайності, нужди, тісноти, приєднайте до цього жахливу всепожираючу хворобу, яка за добу залишала сім'ю без батька чи матері, жінку — без чоловіка, дітей — без годувальника і годувальниці — і злигодніле людство стоїть перед вами без прикрас...».
В одному з будиночків Слобідки, що виділявся охайнішим виглядом, жила головна героїня повісті «Подолянка» Ванда, брат якої брав участь в польському повстанні.
Недовго Володимир Даль перебував на Поділлі, менше року, і часи були дуже неспокійні, але все ж тридцятирічний армійський лікар знаходив час, щоб ознайомитись з археологією та архітектурою краю, життям та побутом народу, збирати легенди, перекази та повір'я, поповнювати свій запас слів, який незабаром ляже в основу його безсмертних творів. Легенди і перекази Даль включив у статтю «Червонорусские предания».
У вступі автор з жалем констатує, що на Поділлі подекуди зустрічаються пам'ятки старовини, руїни, печери, кургани, городища, залишки загадкових укріплень, але місцеві жителі мало про них щось знають, або скажуть лише в загальних словах, що «тут» воювали татари, литва, ляхи, або навіть який-небудь розбійник новітних часів».
Даль відносить Поділля до краю, що багатий фольклором. Цю думку він підтверджує легендами, записами в селах Голенищеве і Черче нашого району.
На річці Збруч на крутому кам'янистому березі розкинулось село Голенищево із залишками кам'яних укріплень, серед яких знаходиться водяне джерело. Селяни це місце називають забутком, але пам'ятають і донині, пише Даль, переказ, в якому частина істини переплелася з незвичайною казкою. В давнину стояв тут замок, що належав молодій і надзвичайно красивій княжні. Сусідніми землями володів сильний і страшний чарівник. Ніхто і ніщо не витримувало його погляду, він перемагав і руйнував очима все, на що би не звертав свій погляд. Але природа зробила деяку застережність: вії у чарівника завжди були закриті, за що він одержав прізвисько Баняка. Він навіть не міг сам відкрити очі, а для цього потрібно було два помічники, які ставши обережно за спиною його (щоб не зустріти страшного погляду) підпирали вії Баняка золотими підпорками. Дізнавшись про молоду прекрасну сусідку, Баняк запропонував княжні вийти за нього заміж, між, але та відмовила.
Розлючений відмовою, він кидає своїх вояків на замок, але замок вистояв. Тоді до замку прибув сам Баняк. Помічники підняли його вії і від погляду чарівника впали стіни замку, а воїни Баняка перебили захисників міста Дівича та його жителів. З того часу, зазначає письменник, долина ця і носить назву «Дівич».
Образ Баняка з легенди, записаної Далем, нагадує нам образ чудовиська з того народного переказу, який використав М. Гоголь при написанні повісті «Вій» (1835 р.).
В. Даль записав народне трактування історії назви села Черче, що на річці Смотрич. Вважають, що назва походить з кореня «чери» (чернець, черниці, черці). Автор вказує на залишки будівель, які місцеве населення називає монастирем. В цьому ж селі Даль записав декілька легенд, пов'язаних з татарськими набігами. На основі вражень від нашого краю Даль написав історичну повість «Подолянка», а також оповідання «Червоноруські перекази». У повісті є згадка про те, що під час одного з походів кінно-єгерської дивізії (в якій служив В. І. Даль) її командир запевняв усіх: вона йде ловити «якогось розбійника Кара-Мелюка». Це перша згадка в літературі про народного героя Кармелюка. .У селі Черче і записана легенда про Устима Кармелюка.
Він ночував тут у хаті одного бідняка, який знав добру схованку — дупло старої верби над Смотричем, куди можна було проникнути лише з води. Пронюхали про Кармеля вороги — і хату оточили. Він прорвася крізь їх заслін — і до річки. Пірнув у воду і щез. Солдати стояли на березі і чекали, коли ж покажеться його голова. Не показалася. Подумали, що втопився. Три дні шукали утопленика, не знайшли. З тим і пішли від річки А Кармель, який заховався в дуплястій вербі, пропливши туди під водою, знову пішов громити панські маєтки.
У художніх творах Даля, критичних оглядах і статтях, у листах, бесідах, у великій та багатогранній практичній діяльності свідчення великої поваги і любові до української мови і літератури, до народу України. Його не поки дала думка створити словник української мови.
У листі до О. Л. Максимовича. 12 листопада 1848 року Даль писав: «Я зібрав з помічником Лазаревським досить повний малоросійський словник — здається до 8 тисяч слів буде».
Володимир Іванович Даль помер у 1872 році. Він, як і кожна людина, не встиг здійснити все задумане.
За його любов до рідного краю, сприяння розвиткові його духовності свято шанують подоляни його ім'я.
Меню сайту