Юхим Сіцінський 1926 року підготував нарис до часопису Україна", який видавав академік Михайло Грушевський про свого вчителя, наставника і "першого місцевого вченого-історика" Поділля Митрофана Васильовича Сімашкевича. В зв'язку з розмахом у той час боротьби з релігією та духовенством цей нарис не міг побачити світ. Режим не сприйняв постаті Сімашкевича, як архієпископа тим паче трактував його як буржуазного і богословського вченого. Тому майже сімдесят літ пристрасний дослідник і популяризатор рідного краю один з фундаторів наукового поділлєзнавства, відомий церковний і культурно-освітній діяч другої половини ХІХ ст. Митрофан Сімашкевич знаходився в зарубіжжі хоча його працями змушені були користуватися усі хто займався минувшиною Поділля.
Митрофан Сімашкевич народився 1845 року в селі Голодьки, що поблизу м. Хмільника на Вінниччині в сім і парафіяльного священика. Родина Сімашкевичів була широко відома у XIX - на початку XX ст. на Поділлі, особливо в Літинському повіті своїм відданим служінням інтересам українських селян, була осередком просвітництва й народознавства. Тому не дивно, що активними діячами краєзнавчого руху у той період виступили батько Василь Сімашкевич, його сини, паства.
Вже з кінця 50-х років XIX ст. юнак Митрофан Сімашкевич став наполегливо студіювати в Кам'янець-Подільській духовній семінарії, ставши її кращим учнем. Це був час, коли місцева інтелігенція ніби пробудилася від тривалого сну, заходилася вивчати життя і побут селянства, історію та культуру Поділля, боронила як могла православну віру від католицизму, що об'єктивно позитивно позначилося на розвої українського національного відродження. Центром творчої інтелігенції тоді стала Подільська духовна семінарія. При ній з 1862 року працювала редакція часопису "Подольские епархиальные ведомости", з 1865 року став діяти Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет, який очолив краєзнавчий рух в губернії. На старших курсах навчання поряд з іншими здібними семінаристами Сімашкевич виконував доручення своїх викладачів по збиранню фольклорно-етнографічних матеріалів та історії сіл Літинського повіту, що визначило його подальшу краєзнавчу спрямованість.
По закінченні 1864 року Подільської семінарії Митрофан Сімашкевич вступив до Петербурзької духовної академії. Тут він сумлінно вивчав богослов'я, обрав тему магістерської дисертації "Пророцтво Наума про Ніневію і нарис історії Ассирійської держави", яку блискуче захистив у російській столиці 1875 року. Проте його вабила історія рідного краю. Усі роки навчання він використав для того, щоб зібрати і опрацювати якомога більше джерел, матеріалів та літератури з минувшини Поділля в архівах та бібліотеках Петербургу, що визначило наукову ґрунтовність його досліджень з поділлєзнавчої проблематики.
Завершивши 1869 року в академії вищу освіту, Митрофан Сімашкевич повернувся до м.Кам'янця-Подільсьюго. Розпочався важливий "кам'янецький період " (1869-1884) його життя й творчості. Перші роки він працював чиновником у Подільській духовній консисторії. Проте його мало цікавила канцелярська робота. Весь свій вільний час він віддавав своїм уподобанням. Сімашкевич увійшов до складу Подільського єпархіального історико-статистичного комітету; згодом реорганізував і реформував його діяльність, виступив його керівником. На тлі краєзнавства заприятелював з Михайлом Орловським, Йосипом Роллє, Миколою Яворовським, Данилом Синицьким та іншими відомими дослідниками Поділля. Помітним явищем у вивченні минулого краю стала перша публікація Сімашкевича 1869 року в місцевому часописі історико-статистичного опису м.Хмільника, написаного на зібраних петербурзьких матеріалах. Нарис відзначався глибиною розробки джерел, достовірністю викладу фактів і подій й не втратив своєї актуальності до сьогодення. Нарис був помічений у наукових копах і наступного року передрукований російським часописом "Вестник Западной Европн" і, таким чином, став взірцем та прикладом для наслідування усім, хто досліджував тоді історію міст і сіл, водночас засвідчив народження непересічного вченого.
1871 року Митрофана Сімашкевича запрошено на викладацьку роботу до Подільської духовної семінарії. Тут сповна розкрився його талант ученого, педагога, громадського діяча. Сімашкевичу довелося викладати богослов'я, російську літературу, історію, французьку мову й інші навчальні предмети. За спогадами Юхима Сіцінського, його вчитель "у своїх лекціях виявив себе талановитим викладачем, мав здібності говорити ясно, палко і розумно, і його лекції дуже цікавили учнів...". Заслужив любов і повагу в семінаристів ще й тим, що він приязно ставився до них, багатьом допомагав літературою з власної бібліотеки, залучав їх у народознавчі гуртки, заохочував до творчості й відкривав шлях у науку. До цього варто додати, що Сімашкевич підгримував українофілів професора семінарії Д. Синицького, викладача кам'янецької гімназії Т.Біленького, яких згодом "усунули" з навчальних закладів, а останнього зіслали на вірну смерть до Кавказу, знався з Михайлом Старицьким, чимало зробив для того, щоб віддати належне письменнику-демократу Степану Руданському.
Єпархіальне та губернське начальство помітило в енергійного викладача Сімашкевича адміністративні здібності. 1877 року його висвячено у сан протоієрея, присвоєно звання професора і призначено ректором Подільської духовної семінарії. Тоді Сімашкевичу йшов 32-й рік, і він був наймолодшим ректором духовних семінарій не тільки в Україні. Сімашкевич з таким завзяттям взявся за зміцнення матеріальної бази, реформування учбових планів, методичне забезпечення навчального процесу, за інші значні й дрібні справи житія семінарії та підпорядкованих духовних училищ, що це, за висловом Сіцінського, "знизило ефективність його наукової праці". Однак далеко непростим, на думку Сіцінського, "гірким", було семирічне ректорство Сімашкевича. Саме в цей час у Кам'янці-Подільському та семінарії серед молоді нелегально поширювалися твори Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова, марксистська й народницька література, створювалися опозиційні самодержавству підпільні гуртки. В середині 1881 року в семінарії виникла народницька організація "Подільська дружина". Поява в стінах семінарії жандармів та поліції, обшуки, арешти учнів й викладачів, к виключення за "політичну неблагонадійність" стали буденним явищем в житті навчального закладу.
Не зважаючи на всі ці складності, саме в духовній семінарії Сімашкевич відбувся як учений. Уже 1872 року він опублікував в місцевих єпархіальних "Ведомостях" цикл статей, які вийшли окремою монографією обсягом в 530 сторінок під назвою "Римское католичество и его иерархия на Подолии". Ця книга й нині є найбільш повною і фундаментальною розробкою регіональної історії католицизму, його взаємин з православною церквою, українським населенням, полонізаторської політики. Дослідження, що насичене джерелами, фактами й документами, висвітлює не тільки історичні, але й етнографічно-культурні аспекти життя Поділля з епохи середньовіччя до кінця XIX ст., містить цікаві описи релігійних обрядів, народних звичаїв поляків і українців. Не менш видатною працею Сімашкевича стала монографія в трьох томах "Историко-зтнографический очерк Подолии" (1875-1876). Дослідження, виконане під впливом народознавчої збірні в семінарії та роботи етнографічно-статистичної експедиції Павла Чубинського на Поділлі у 1869-1870 роках, ставило завдання значно розширити і доповнити опубліковані матеріали. В книзі Сімашкевича висвітлюються розділи: "Назва краю", "Кордони, орографія, гідрографія, ґрунти, мінерали, флора і фауна", "Стародавнє населення і сучасність", "Історична доля українського народу", "Світогляд народу" й інші. На жаль, ця капітальна праця не завершена Не втратили своєї актуальності й такі статті Сімашкевича, як "Историко-статистическое описание села Почапинец", "Архирейский подольский дом", етнологічні матеріали в статистичному "Сборник сведений о Подольской губернии" (1880-1884), науково-популярний нарис про подільський край в часописі "Современная Россия" (1876)16 та інші. Крім того, Сімашкевич оприлюднив "Програму для збирання" та "Покажчик історико-археологічних старожитностей Поділля", які заклали підгрунтя дія фіксації, паспортизації та охорони пам'яток історії і культури, складання археологічної карти краю, для створення краєзнавчих музеїв.
Водночас Митрофан Сімашкевич займався редагуванням "Подольских епархиальных ведомостей", ініціював і докладав зусиль по виданню з 1876 року перших випусків "Трудов" Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, з 1880 року "Сборника сведений о Подольской губернии", які численними краєзнавчими документами й матеріалами заклали базу наукового поділлєзнавства, допоміг своєму учневі Юхиму Сіцинському оприлюднити першу його статтю "Народні перекази про полоз" і цим самим визначив його подальшу наукову долю, встановив зв'язки на ґрунті вивчення Поділля з Павлом Чубинським, Володимиром Антоновичем, Миколою Петровим... Усі поділлєзнавчі інтереси органічно поєднав із своєю діяльністю на ниві розбудови в регіоні православної конфесії, з науковими розробками в галузі історії та теорії богослов'я.
Згідно з існуючою тоді практикою ротації керівних кадрів, наприкінці 1884 року Митрофана Сімашкевича переведено ректором до духовної семінарії в м-Новочеркаську, що визначило заключний "донський період" (1885-1902) його життя та творчості. Хоча він продовжував залишатися дійсним членом Подільського єпархіального історико-статистичного комітету; в 1890 році передав новостворюваному в Кам'янці-Подільському історичному музею оригінальну грамоту польського короля Яна Казимира 1654 року Смотрицькому домініканському монастирю та ряд інших раритетних документів, вів листування з краєзнавцями Поділля, проте, відірваний від рідного краю, він уже не мав змоги й не бажав більше займатися поділлєзнавчими дослідженнями. 1890 року в подільських єпархіальних "Ведомостях" вміщено останню його статтю богословського характеру.
В останній період життя Митрофан Сімашкевич повністю поринув у громадсько-політичну діяльність Донського краю, головну увагу спрямував на теологічні дослідження, висвячений спочатку в сан єпископа, а згодом - архієпископа, як і на Поділлі, здобув повагу і прихильність у колах місцевої інтелігенції та інших верств населення. Тут же, в М.Новочеркаську, 1902 року розпрощався зі світом. ...Найкращим пам'ятником Митрофана Васильовича Сімашкевича на тлі подвижництва й просвітництва назавжди залишились його поділлєзнавчі праці, які заслуговують бути настільними для кожного, хто цікавиться і вивчає минувшину нашого краю.
Меню сайту