Володимир Антонович - один з фундаторів краєзнавства в Правобережній Україні
Володимир Антонович - один з фундаторів історичного краєзнавства в Правобережній Україні
Становлення вітчизняного краєзнавства припало на другу половину ХІХ - на початок XX ст. і зв'язане, насамперед, з активною діяльністю в цій галузі видатного історика, археолога, народознавця України Володимира Антоновича. Плідна науково-археографічна праця Антоновича по виданню в другій половині XIX ст. "Архива Юго-Западной России" спрямували його головну увагу на дослідження Правобережної України і особливо таких її регіонів, як Київщина, Волинь і Поділля, що зіграло позитивну роль у розвитку з цих місцевостях історичного краєзнавства.
Перш за все, зусиллями Антоновича (особисто підбирав матеріали, редагував у 1863-1902 рр. дев'ять томів) та його колег і учнів (М. Іванишев, І. Каманін, Ф. Левицький, М. Грушевський, М. Довнар-Запольський) по виданню 35-ти томного "Архива Юго-Западной России (1863-1914) був систематизований і опублікований з супровідними статтями і коментарями так необхідний сьогодні великий за об'ємом й унікальний за своїм змістом документальний архів Правобережної України ХІV-ХІХ ст. До найбільш цінних зібрань Антоновича актів, люстрацій, мемуарів даного археографічного серіалу варто віднести "Акти, що стосуються заселення Південно-Руського краю" (АЮЗР. - К., 1867. - Ч. ІV. - Т.1), "Акти про міста" (Там же. - К., 1869. - Ч.V. -Т. І), "Акти про гайдамаків" (Там же. - К., 1846. - Ч. ІІІ. - Т. 3-4), "Акти про економічні та юридичні відносини селян у XVIII ст." (Там же. -К., 1870. - Ч. V. - Т. 2) та ін.
Водночас у 60-90-і роки XIX ст. Антонович опублікував ряд монографій, науково-популярних книг і статей, в яких з одного боку глибоко відображена історія Правобережної України з найдавніших часів до ХІХ ст., а з другого, - закладені основи історичного краєзнавства на Київщині, Волині й Поділлі. Особливою популярністю серед дослідників і краєзнавців й до нині користуються книги Антоновича "Нарис історії Великого князівства Литовського" (1878), в якій вперше найбільш ґрунтовно розглянуто питання загарбання Литвою Волині і Поділля в ХІV ст., "Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії" (1886), "Дослідження про міста Південно-Західної Росії" (1870), "Дослідження про гайдамаків за актами Південно-Західного краю" (1893), "Нарис стану православної церкви в Південно-Західній Росії" (1864), "Старожитності Південно-Західного краю" (1893), "Історичні діячі Південно-Західної Росії в біографіях і портретах" (1885) тощо. Цей далеко не повний перелік назв видань свідчіть про досить широке коло тем і проблем з історії Київщини, Волині й Поділля, над якими працював Антонович, керуючись у своїй методології філософією позитивізму та загальнодемократичними засадами. В своїй творчості він не обминав полемічних і дискусійних аспектів щодо формування української народності й нації, походження багатьох міст Правобережної України, проблем демографії, етнічних взаємин культуртрегерської місії польського панування на цих землях.
У 70-90-ті роки ХІТ ст. Антонович провів чимало наукових відряджень, археологічних обстежень і польових досліджень на Київщині, Волині й Поділлі, під час яких співпрацював з місцевими краєзнавцями, визначав тематику вивчення краю і залучав до своєї наукової історичної школи. Так, 1883 року Антонович здійснив наукову подорож по річці Дністер в межах сучасних Хмельницької і Вінницької областей, в ході якої звернув увагу на печери Середнього Подністров'я, провів у 1890-1891 pp. в них дослідження і опублікував статті "Подорожні нариси Поділля" (1884), "Про скельні печери на березі Дністра" (1894) та "Бакотський скельний монастир" (1891). Таким чином він започаткував археологічне вивчення Поділля як краєзнавчими осередками, так і центральниим науковими установами України. Одночасно Антоновичу належить першість відкриття неолітичних пам'яток біля с. Вижва, Ново-Угрузьке на Волинському Поліссі тa ряду інших на Житомирщині і Київщині, провів розвідки і розкопки по вивченню слов'яно-руських міст Луцька, Володимира-Волинського, Світязя, Житомира, Києва та багатьох інших. Внаслідок він видав такі актуальні й досі базові для історичного краєзнавства книги, як "Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії" (1879), "Археологічна карта Київської губернії" (1895) і "Археологічна карта Волинської губернії" (1901). Крім того, під науковим керівництвом Антоновича мого учень Юхим Сіцинський опублікував "Археологічну карту Подільської губернії" (1901).
Володимир Антонович відіграв позитивну роль в становленні і розвитку краєзнавчих осередків Правобережної України. Зокрема, 1892 року його було обрано почесним членом авторитетного в країні "Подільського церковного історико-археологічного товариства" (такої честі були удостоєні з учених акад. М. Петров у 1891 р. і акад. М. Грушевський у 1919 p.). Антонович бував на сіданнях цього товариства, передав до його музею чимало літератури й старожитностей. Антонович також сприяв заснуванню 1893 року в Житомирі "Волинського церковного історико-археологічного товариства" і в 1900-1901 pp. - Товариства дослідників Волині. Одночасно Антонович був вихователем і настановником фундаторів Подільського краєзнавства Юхима Сіцинського, волинського - Сергія Гамченка, волинського і київського - Миколи Біляшівського та підтримував постійні зв'язки з місцевими дослідниками Йосипом Роллє, Миколою Явоворовським, Созонтом Лобатинським (м. Кам'янець-Подільський), Сергієм Венгрженовським (м. Гайсин на Вінниччині), Іваном Шиповичем (м. Вінниця), Михайлом Теодоровичем (м. Кременець), бароном Федором Штейнгелем (м-ко Городок на Рівненщині), Орестом Фотинським (м. Житомир та ін.
Оцінюючи творчу співпрацю Антоновича з краєзнавцями, Сіцинський в "Трудах Подольского церковного историко-археологического общества" (1911, вип. XI) писав: "Володимир Боніфатійович був дуже уважний до провінційних трудівників... довір'я В. Б-ча, доброзичливість і готовність допомогти тому, хто бажав працювати в галузі історії і археології, були на диво. Це була благородна, виняткової доброти людина".
Отже, завдяки копіткої наукової праці й подвижництву Антонович вніс значний вклад в розвиток історичного краєзнавства на Поділлі, Волині й Київщині, став кого фундатором загалом в Правобережній Україні.
Меню сайту