21 серпня 2000 року в селі Кутківці Чемеровецького району було урочисто відкрито пам'ятник Пилипу Коновалу. Довгі роки ім'я цього героя-подолянина було невідомим у нас на Україні, хоча в Англії, Франції, Канаді про нього пам'ятали завжди. Народився Пилип Коновал 15 вересня 1888 року у подільському селі Кутківці. Відбувши військову службу, молодий вояк повернувся додому. Але незабаром, щоб утримати сім'ю, змушений був поїхати на заробітки. У 1913 році через Владивосток дістався наш земляк канадського Ванкувера. З початком Першої світової війни Коновал вирішив вступити до Канадського експедиційного корпусу. Корпус вводять до складу британської армії, яка вела бойові дії проти кайзерівської Німеччини. 21 серпня 1917 року капрал Пилип Коновал із своїм артилерійським батальйоном опинився затиснутим у кліщі біля французького міста Ланс. Безперервний кулеметний вогонь ворога не давав змоги навіть підняти голови. Тут-то подолянин і проявив свої героїчні здібності. Він сам здійснив три вдалих вилазки до німецьких бойових позицій, в рукопашному бою знищив 19 ворожих вояків і три кулеметних гнізда. Фактично, Коновал сам один змінив ситуацію на цій ділянці фронту на користь британських військ. 15 жовтня 1917 року перед Букінгемським палацом у Лондоні король Георг V, потискуючи нашому земляку руку, вручив йому Хрест Вікторії - найвищу нагороду Британської імперії, якою нагороджували лише за особливу відвагу під час бойових дій. Відлитий орден із бронзи трофейної російської гармати, яку захопили англійці в останньому бою Кримської війни у Севастополі. Кожен хрест є іменним, із викарбуваною датою подвигу. Досі за 154 роки цією відзнакою нагородили близько тисячі воїнів, серед яких канадців - тільки 94. І ще - при зустрічі з кавалерами Хреста Вікторії, англійські королі мусять вітатися і віддавати їм честь першими. Після війни життя героя, на жаль, не було безхмарним. Під час сталінських чисток безслідно пропала його родина. Коновал впав у депресію. Опинився без роботи. Згодом він працював, але -прибиральником у канадському парламенті. Лише наприкінці життя Пилип Коновал став головою Товариства українсько-канадських ветеранів. Помер подолянин на 72-му році життя і похований в Оттаві. Орден Пилипа Коновала тепер зберігається у Канадському військовому музеї. У Національній галереї Канади є його портрет. І ось, на Батьківщині героя, стараннями ветеранів 360-го відділу канадського легіону, встановлений пам'ятник Пилипу Коновалу. Підготував Сергій ЄСЮНІН.
Филип Коновал, канадський українець, який служив у ранзі капрала в 47-му канадському піхотному батальйоні Канадського експедиційного війська, воював з особливою відвагою в серпні 1917 р. в бою за горб № 70 поблизу Лансу у Франції. За свою хоробрість Коновал одержав 15 жовтня 1917 р. від короля Джорджа V Хрест Вікторії, найвищу нагороду Брітан-ської імперії. Його Величність сказав: Ваш подвиг - один із найвідважніших в історії моєї армії. Прийміть за це мою подяку[1]. Коновал провів час у шпиталі в Англії і опісля був призначений помічником військового аташе при російському посольстві в Лондоні. Згодом він перейшов до 1-го канадського запасного батальйону, служив у Канадському лісничому корпусі і в Канадському експедиційному війську на Сибірі. Він повернувся до Ванкуверу 20 червня 1919 р., провівши три роки й 357 днів у канадській армії. Він був одним із 10 000 канадських українців, які так служили. Ця служба відбувалася в той час, коли багатьох їхніх співвітчизників ув'язнено й переслідувано як "підданих ворожої держави" під час першої канадської операції інтернування в 1914-20 pp. Член Парляменту Г.А. Макі з Едмонтону-Схід написав прем'єр-міністрові Робертові Л. Борденові 16 жовтня 1918 p.: На початку війни сотні, а то й тисячі, українців з Росії вступили до Канадського експедиційного війська як росіяни, і немає сумніву, що канадське військове статистичне бюро сьогодні показало б, що більшість із цих так званих росіян походить з території, яка нині входить до складу Української держави. Канадські вербувальники швидко устійнили, що ці так звані росіяни того самого походження, що й українці. Тому що їм не дозволено зголошуватися як австрійці, вони подавали прибрані імена й фальшиві місця народження, щоб довести, що вони походять з Росії. Деякі навіть прибирали такі англійські прізвища, як "Сміт". Було б дуже важко навіть приблизно підрахувати кількість українців, які зголосилися таким чином до Канадського експедиційного війська, оскільки вони зголошувалися до різних батальйонів від Атлантичного океану до побережжя Тихого, але можна без вагання сказати, що до півмільйона солдатів у Канаді, якби цифри військового відомства були приступні, ці люди дали на душу населення більший відсоток чоловіків, ніж деякі народи, які проживають у Канаді і користуються привілеями британського громадянства сто або й більше років. Звільнившися почесно з армії, Коновал опісля зазнав медичних і інших труднощів, які в більшості були наслідками воєнних поранень. Але до 1928 р. він почав відбудовувати своє життя. Він записався до Генерал-губернаторської гвардійської піхоти в Оттаві. Він одружився вдруге 1934 р. з удовою Жюлєт Ледюк-Оже. (Його перша дружина Анна і їхня дочка Марія пропали в Україні під час сталінського терору.) Завдяки старанням майора Мілтона Фавлера Ґреґґа, який теж здобув Хрест Вікторії і служив у Генерал-губернаторській Гвардійській піхоті й приставом у Парляменті (1934-1944 pp.), Коновал одержав працю молодшого доглядача в Палаті громад. Праця була скромна, але він був вдячний за неї в роки депресії. Коли прем'єр-міністр Вільям Лайон Маккензі побачив, як він миє підлогу в Парляменті, його було призначено особливим сторожем Кімнати № 16, в якій прем'єр-міністр мав свій офіс. Інші могли оплакувати його низький стан, але сам Коновал мав оптимістичніше наставления. Як писав Остін Ф. Кросс у газеті "Ottawa Citizen" 16 червня 1956 p., коли Коновала спитали, чому він працює прибиральником, він жартома відповів: "Я очищав рушницею закордоном, а тут я мушу чистити шваброю". Він також виявив таке, чого не згадано в офіційному повідомленні про те, як він здобув Хрест Вікторії: Мені так набридло стояти в окопі у воді по пояс, що я махнув рукою і вирушив проти німецького війська. Мій капітан хотів застрелити мене, бо подумав, що я дезертир. Коновал знову здобув визнання за свою відвагу під час королівської подорожі по Канаді 1939 p., коли Його Величність король Джордж VI потиснув йому руку під час посвячення Національного військового пам'ятника в Оттаві. Він також утримував зв'язок зі своїми військовими товаришами і навіть зголосився воювати за Канаду в Другій світовій війні, хоча з огляду на його вік це було виключено. 20 грудня 1945 р. Коновал став членом відділу Канадського леґіону Спілки військовослужбовців Британської імперії в місті Галл, Квебек, записавши на анкеті, що він народився 15 вересня 1888 р. [в Кудкові в Україні], був пораненим у війні, одержує інвалідну пенсію і працює прибиральником у Палаті громад. На питання, чому його демобілізовано, він відповів просто: "Війна скінчилася". 1953 р. 360-ий відділ Королівського канадського леґіону в Торонті голосуванням обрав його своїм патроном, що й було підтверджено на обіді в День пам'яті 7 листопада. Коновал здобув ще одне відзначення, коли він узяв участь 1956 р. у церемонії в Лондоні з нагоди сторіччя з заснування ордену Хреста Вікторії. Не маючи можливости поїхати до Англії власним коштом, хоча Оттава пропонувала заплатити за саму подорож, Коновал звернувся за допомогою до канадських українських ветеранів. З підтримкою канадських українських відділів Королівського канадського леґіону він поїхав закордон. У листі до президента 360-го відділу Степана Павлюка 17 травня 1956 р. він висловив свою вдячність тим, хто уможливив подорож: Будьте такі добрі передати мою подяку всім канадським українським відділам Легіону... Я дуже здивувався і не сподівався такого. Я знав, що в мене є друзі серед українців, але я неуявляв, що вони стільки зроблять для такого бідолахи, як я. 25 червня 1956 р. Коновала й 300 інших солдатів з усього світу, які одержали Хрест Вікторії, запрошено на чай, що його влаштував британський прем'єр-міністр сер Антоні Іден у Вестмінстері. 26 червня він узяв участь у параді в Гайд-парку, яку прийняли її Величність королева Єлисавета і принц Пилип, після чого відбулося прийняття. На фотографії з того часу Коновал сидить посередині переднього ряду канадців, які одержали Хрест Вікторії, герой серед героїв. Филип Коновал помер 3 червня 1959 р. на 72 році життя. Його Хрест Вікторії та інші медалі були довірені Богданові Панчукові, канадському українському ветеранові, який служив у канадських військово-повітряних силах під час війни і який став керівним членом товариства канадських українських ветеранів. Ці медалі згодом придбав Канадський військовий музей, де вони досі знаходяться. Коновала поховав його полк з усіма військовими почестями з Української католицької церкви Івана Хрестителя на цвинтарі Нотр Дам в Оттаві. Його дружину, яка померла на 87 році життя, поховано поруч нього 3 березня 1987 р.
47-ИЙ КАНАДСЬКИЙ ПІХОТНИЙ БАТАЛЬЙОН ХРЕСТ ВІКТОРІЇ № 144039 Діючий капрал Филип Коновал
За особливо помітну хоробрість і керівництво в команді відділу, що наступав. Його відділ мав важке завдання очищати підвали, воронки та кулеметні гнізда. Під його вмілим керуванням опір успішно подолано і ворогові завдано важких втрат. В одному підвалі він проколов багнетом трьох ворогів і сам наступив на сімох інших у воронці й вбив усіх їх. Коли він дійшов до об'єкту, кулемет підтримував правий фланґ і завдавав великих втрат. Капрал Коновал побіг уперед і ввійшов до гнізда, вбив обслугу й повернувся з кулеметом до нашої лінії. Наступного дня він знову власноручно напав на кулеметне гніздо, вбив трьох членів обслуги й знищив кулемет та гніздо вибухівкою. Цей підстаршина сам убив принаймні 16 ворогів і протягом двох днів боїв безперестанку виконував свою добру роботу до того часу, як був серйозно пораненим.
Меню сайту