Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Яка школа на вашу думку найкраща?
Всього відповідей: 155



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 12.12.2017, 15:11
Головна » Статті » Історичні факти

Хронологія основних подій з історії м. Хмельницького
1431 Найдавніша писемна згадка про місто Хмельницький, яке веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті польський король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння ”селами Голисин (нині село Олешин Хмельницького р-ну) та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі” (”... super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas …”).
1434 - 1444 В роки королювання (1434-1444 рр.) польського короля Владислава ІІІ підтверджується посесія (оренда, тимчасова власність на землю) на Плоскирів.
1461 Польський король Казимир IV надає Миколайові Свірчу з Бедриховець право володіння на с. Плоскирів із записом на нього 50 гривень. 
1464 Польський король Казимир IV записує 20 гривень кам'янецькому стольникові Миколаєві Бедрихові з Бедриховець на володіння с.Плоскирів у кам'янецькому повіті Подільської землі. Плоскирів надається у “держання” з умовою збереження стації (Стація – натуральна повинність, за якою населення зобов'язано забезпечувати військовий постій, постій послів, гінців тощо). 
1470 Польський король Казимир IV дозволяє кам'янецькому каштелянові Миколайові з Нового двору (нині м.Городок) викупи у братів Івана та Миколая de Czessilow місцевих шляхтичів села Голисин та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі, і записує на них 50 гривень. 
1493 Для врегулювання системи податків з населення Поділля був складений “Реєстр димів Подільського воєводства 1493 р.”, який свідчить про те, що Плоскирів мав усього 7 димів (дим відповідав однієї родині, а це 6 – 8 чоловік). 
1510 Польський король Сигізмунд I за вірну службу пожалував Плоскирів шляхтичу Станіславу Гурському в пожиттєве володіння. Як свідчить документ Кам'янецького земського суду, з 1521 р. Гурський володів селами Плоскирів і Голишин. 
1550 Польський король Сигізмунд Август II віддає Плоскирів у володіння кам'янецькому старості Мацею Влодеку. У королівській грамоті було зазначено, що король відзначає службу та хоробрість Мацея Влодека із Германова, хорунжого та старосту кам'янецького за охорону кордонів від вторгнення ворогів, і надає йому в спадкове володіння “Плоскирів, Леснів (або Глезнів - колишнє село Лезнево, нині мікрорайон м.Хмельницького) і Голишин із прилеглостями, над Богом в повіті Кам'янецькім лежачими”. 
1565 Згідно з даними люстрації у Плоскирові числилося 19 плугів (п луг – одиниця виміру земельної ділянки, яка досить часто використовувалася як податкова одиниця. Подільський “плуг” відповідав дворищу – що в середньому становило три з половиною дима ). За той же рік збереглися і поборові документи, які засвідчують, що плоскирівчани разом із жителями Чорноострова сплатили податок у сумі 30 флоринів. Також в люстрації зустрічається перше свідчення про існування Плоскирівського замку . 
1578 
В тарифі (податкові документи) Подільського воєводства, за Плоскировим числилося 22 плуга, в поселенні був один православний священик, декілька десятків ремісників, купців та представників інших станів. Належав Плоскирів ротмістру Станіславу Влодеку, майбутньому белзькому воєводі та галицькому старості, який у шлюбі з Ельжбетою Замойською, сестрою канцлера і коронного гетьмана Яна Замойського, мав лише доньку Ядвігу. Чому Плоскирів на початку XV ІІ ст. не перейшов до доньки, а знову повернувся до володінь королівських – не відомо. Польський король Стефан Баторій надав Плоскирову привілей на проведення щорічних ярмарок на Новий Рік, Св.Віта та Різдво, а також щотижневих торгів по вівторках. Саме в цей час, або можливо й раніше, Плоскирів стає містечком. Не виключено, що в ті часи Плоскирову було надано Магдебурзьке право, хоча писемних документів про цей факт не виявлено . 
1594 Плоскирів відвідав посол австрійського імператора, мандрівник Еріх Лясота. Він залишив найбільш давній з усіх відомих, хоча і досить короткий опис розташування Плоскирова. Зокрема, Е.Лясота зазначав, що поселення розміщене над озером, яке ділить місто на дві частини. Це озеро знаходилося на річці Буг, у яку впадає невеличка безіменна річка. Із західного боку Плоскирів обмежувала річка Плоска. 
1616 В люстрації (опис королівських земель) каштеляна кам'янецького Гумецького зазначено, що Плоскирів та навколишні землі належали Станіславу Лянцкоронському, подільському воєводі, який отримав право на володіння від пані Потоцької, воєводини брацлавської. 
1621 Посесором Плоскирівської "держави" (тобто староства) в документах цього року названий польний гетьман Станіслав Конецьпольський. Староство нараховувало 53 лани землі і складалось з містечка Плоскирова, сіл Голишин, Мацьківці, Шаравчинці (нині – село Шаровечка), Іванківці, Глезнів.
1627 Перша згадка про існування в Плоскирові єврейського населення. 
1629 В Плоскирові числиться 260 будинків, в яких проживало, без урахування військових із замкової залоги, близько 1300 чоловік.
1648 Під час Визвольної війни українського народу (1648-1654рр.) під проводом Б.Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялись в центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило із рук у руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, в наслідок чого було повністю спустошений. 
1665 В люстрації Подільського воєводства зазначається новий державця поселення - Мартин Замойський, львівський підчаший, полковник королівського війська. У Плоскирові було лише 12 садиб, мешканці податків не виплачували, оскільки недавно тут осіли. Але Плоскирів залишився адміністративним центром староства, до якого належали села Голишин, Лезнів, Мацьківці, Волиця та Заріччя. Проте, як зазначали люстратори, в тих селах не було жодного підданого, стави і млини були "пустими", через те, що "пан державця не може осаджати ті села через неприятеля коронного, опришків та левенців".
1671 
Плоскирів відвідав агент французького короля , фризький дворянин , мандрівник Ульріх фон Вердум. Він у своєму щоденнику зазначив, що стоїть Плоскирів “над низиною серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу”. На озері “є чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами, стоїть місцевий замок”. Колись, як стверджує Вердум, поселення тягнулося по обидва боки озера й було досить великим, а нині в ньому близько 30 будинків і православна церква. Плоскирів залишався у володінні Замойського й за нього велася суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Замойською - матір'ю польського короля Михаля Корибута Вишневецького. 
1672 Плоскирів, як і все Поділля перейшло під владу Османської імперії. Плоскирів став центром окремої нахії, що підпорядковувалася Меджибізькому санджаку Кам'янецького єйялету. Багато населення покидає Плоскирів.
1699 Турки залишають Поділля. Плоскирів знову переходить до Польщі, і повертається у володіння Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я. Так у Плоскирові та навколишніх селах (Гречана, Заріччя, Шаравечка, Мацьківці) з'явилися т.зв.“мазури”, нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів. 
1715 В Плоскирові заснована католицька парафія. 
1750 Вперше згадується існування в Плоскирові уніатської парафії. 
1765 В люстрації цього року зазначено, що в Плоскирові: “є цехи кушнірський з кравецьким, ткацький з шевським, ковальський з бондарським”. Населення було понад тисячі мешканців, серед яких кількість євреїв досягала понад 300 осіб. Більшість населення займалося сільськогосподарським виробництвом і платила такі податки: возове, серпове, ставшизну, від винокурень, бджолину десятину тощо. На той рік із Плоскирова було зібрано податки на суму 20363 злотих і 6 грошей. Плоскирівським староством продовжували володіти Замойські.
1775 
Польський король Станіслав Август Понятовський 22 грудня видав Плоскирову привілей на проведення двох щорічних ярмарок на Новий рік та на свято св. Анни. Кожн ий з ярмарк ів трива в по два тижні. У квітні 1775 р. складений “Інвентар Плоскирівського староства”, із якого дізнаємось, що Плоскирів та староство перебували у володінні коронного канцлера Анжея Замойського та його дружини Констанції з Чорторийських. Значна частина населення Плоскирова складалось з євреїв та християн. На ринковій площі знаходилось 36 будинків, включаючи скарбницю та ратушу. Тут проживали найбільш заможні євреї, які займалися торгівлею. В 76 “тильних” будинках проживали євреї-рем і сники, с еред яких були: 14 кравців, 4 пекарі, 2 кантери (служителі синагоги), 2 різники, 2 скляра, швець, кушнір, конвісар, мірошник, воскобійник та пивовар. До того ж у Плоскирові мешкало 55 ремісників-християн, серед яких: 12 ткачів, 19 шевців, 10 кушнірів, а решта – ковалі, бондарі, теслі, рибалки та ін. Нараховувалось 9 будинків урядовців: 1 війта, 2 бурмистрів, 2 лавників, писаря, лісничого, ставничого та возного. Крім того, проживало ще 80 родин, що займались землеробством. Усього в Плоскирові налічувалося 366 димів, що сплачували подимне. Наявність малочисельного складу міського уряду дає можливість стверджувати, що Плоскир ів користувався право м обмеженого самоврядування . 
1789 Згідно з люстрацією у Плоскирові було 184 дворів єврейських, 96 міщан тяглових та 126 бобилів і піших, прибуток з міста сягав 24138 злотих. До староства належали села: Гречани, Шаровечка, Мацьківці, Заріччя, Олешин, Іванківці та Лезнів. Місто та староство перебували у володінні Замойських. Населення Плоскирова не перевищувало 2,5 тисяч осіб, в ньому був шпиталь для убогих, калік та безпритульних, діяли (на середину 1780-х років) ткацький цех, об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців,а також шевців. 
1793 
23 квітня Поділля було приєднано до Російської імперії. Плоскирів продовжував залишатися у пожиттевому володінні графині Констанції Замойської. 
1795 
5 липня утворена Подільська губернія і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. Саме в цьому імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів. До речі, спеціального указу про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Деякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася назва Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах. 
1796 
22 січня вийшов указ “Про герби міст Мінської, Волинської, Брацлавської та Подільської губерній”, згідно якого затверджено Герб м. Проскурова: ” У верхній частині щита герб Подільський. У нижній – на голубому полі три схрещені стріли, середня вістрям донизу, а дві крайні вістрям угору”. Цей герб взято з давніх судових актів. Витоки цього символу беруть свій початок із середини XVII століття. В писемних свідченнях фризького дворянина Ульріха фон Вердума (дивись 1671 рік), йдеться про одного з предків власників Плоскирова Замойських – Флоріана Шарого. Вердум розповідає, що в одній з битв Шарого було смертельно поранено. Король знайшов його на полі бою, пронизаного наскрізь трьома списами, але ще живого. Коли король висловив пораненому своє співчуття, Шарий відповів, що ці смертельні рани його мучать менше, ніж один із сусідів, котрий спільно з ним володів половиною села, в якому проживав Шарий. У знак пам'яті загиблого героя король викупив згадану половину села у недоброзичливого сусіда й подарував родині Замойських разом із гербом у вигляді трьох схрещених списів, які пізніше, мабуть, трансформувались у стріли. Оскільки Плоскирів чималий період належав Замойським, то й не дивно, що елементи родинного герба знайшли відображення у гербі міста . 
1797 Здійснений “Камеральний і топографічний опис Подільської губернії Проскурівського повіту”. У ньому сказано: “Повітове місто Проскурів розташування має на рівному місці, на правому березі річки Бога і впадаючої до неї річки Плоскої… В ньому є дерев'яна невелика греко-російського сповідання обернена з уніатської в ім'я спасителя Христова Миколи Чудотворця соборна церква, в якій іконостас неабиякого живопису. Єврейська дерев'яна мала школа з пришкілком. Посеред міста в гостинному старому дворі дерев'яних лавок 68, із яких деякі пусті, а в інших продаються євреями дрібні товари. Із заводів пивоварний старий невеликий завод, в якому виварюється пиво з ячмінного солоду. На річці Бозі на двох греблях млинів два...”. Серед мешканців Проскурова, крім хліборобів, були “майстрові” люди: шевців – 2, ткачів – 8, бондарів – 19, кушнірів – 10, ковалів – 3, різників – 79. В місті відбувалось щорічно 13 ярмарок. 
1800 8 жовтня проскурівський повітовий землемір Дятлов закінчив складання найдавнішого з відомих планів міста Проскурова. Згідно плану, через місто проходило два поштових шляхи на Кам'янець та Летичів, було 2 християнських та 2 єврейських кладовища, соборна дерев'яна церква, єврейська школа, млин, торгові лавки, нові кам'яні лавки, казенна кам'яна будова (казначейство), великий став із греблею. Міські володіння поширювалися на 1900 десятин 2365 сажень, але сюди входили навколишні рілля та сіножаті, ставок та болота. Сама ж площа міста складала всього 86 десятин 650 саженів. 
1806 В Проскурові нараховується 487 будинків, із яких лише один кам'яний, крамниць та лавок – 68 дерев'яних та 7 кам'яних, млинів – 2, греко-російська церква, католицька каплиця та дві єврейські школи. Торги відбувалися щотижня, по п'ятницях та неділях, кількість ярмарків збільшилася до 14 на рік. Населення міста – 2022 мешканців. 
1808 В крамницях із прикажчиками торгували 5 міщан, торговців дрібними товарами було 48, тих, які торгували без крамниць і займалися промислами – 334 особи. 
1822 Місто постраждало від великої пожежі, що майже повністю знищила всі дерев'яні споруди Проскурова. Так само вогнем були знищені давні архівні документи. 
1824 Російський імператор Олександр І затвердив генеральний план забудови Проскурова, розроблений подільським губернським землеміром В.Рудлицьким та архітектором Геслером. План мав чіткий поділ на вулиці, вся міська територія була розбита на 51 квартал та 403 садибні ділянки. Саме згідно цього плану були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста. 
1830 Згідно з планом розвитку міста від 1824 року почала забудовуватися південна висока частина Проскурова. 
1837 Відбулося освячення нового кам'яного собору Різдва Пресвятої Богородиці, збудованого на місці дерев'яної Різдво-Богородицької церкви, що згоріла під час пожежі 1822 р.. Спорудження собору почалося у 1835 р., на його будівництво було асигновано 60 тисяч рублів із державної скарбниці. 
1845 В Проскурові діяли такі промислові підприємства, як заводи мідних виробів, миловарний, свічковий та тютюнова фабрика.
1870 Введено в дію залізничну лінію Жмеринка – Проскурів – Волочиськ. На східній околиці міста побудовано залізничну станцію та вокзал. 
1871 Розроблено план розширення території міста в напрямку залізничної станції. За цим планом вулиця Олександрівська (нині Проскурівська) була продовжена до вокзалу та забрукована. 
1875 В місті розквартировані штаб та три стрілецькі роти 46-го піхотного Дніпровського полку. 
1884 
В Проскурові діяли 24 підприємства, що виробляли продукції на 88 тис.рублів і мали 131 робітника : ґуральня купчихи Лехт, пивоварний завод А.Вівіциса, медоварний завод А.Епельбома, чотири тютюнові фабрики (дві з них належали купцю Шпильбергу), два цегельних та два черепичних заводи (спільне володіння М.Беренштейна, Я.Маранца, Л.Котляра), два цегельно-черепичних заводи, три дерев'яних млини (крупчастий на Бузькому ставі, простий на 2 постави на Дубовому ставі, на 4 постави на Раковому ставі – всі міська нерухомість), паровий млин купчихи Лехт, фабрика екіпажів Дорожинського, миловарня, дві фабрики сальних свічок, два заводи газованих вод, маслобойня. У місті було 508 ремісників, проводилося 2 ярмарки на рік, працювали 7 лікарів, 2 аптеки, аптечний склад, міська лікарня на 25 ліжок та тюремна лікарня на 7 ліжок, двокласна міська школа. 
Населення міста – 16076 мешканців (9082 чоловіки і 6994 жінки). 
1888 За замовленням Проскурівської міської думи землемір Подільської Палати державних маєтностей В.Осецький складає новий перспективний план забудови міста. 
1891 
Став до ладу цукровий завод, який належав купцю С. Маранцу. Це підприємство стало найбільшим в Проскурові – на ньому працювали 470 чоловік.
1892 
Відкривається перший в місті театр. Він був приватним і належав Б.Шильману. Споруджується перший в місті паровий млин, власником якого був С.Маранц. Саме від цього млина бере початок нинішній Хмельницький комбінат хлібопродуктів. 
1898 Дав першу продукцію чавуноливарний завод Б.Ашкіназі (нині - завод ковальсько-пресового устаткування “Пригма-Прес”). 
1899 Завершено будівництво ще одного, найпотужнішого цегельного заводу, що належав Ш.Гальперіну. 
Кін XIX ст. Значно зростає проскурівська військова залога. Протягом кількох попередніх років до міста прибули: 35-й драгунський Бєлгородський полк (1889 р.), 12-а гарматна бригада (1893 р.) та 19-а кінно-гарматна батарея. До того ж у місті розташувався штаб 12-ї піхотної дивізії, до складу якої входив уже розквартирований (з 1875 р.) в міських казармах 46-й піхотний Дніпровський полк. 
1901 
Заснована “ Проскуровская городская библиотека в память А.С. Пушкина ” , від якої бере початок нинішня обласна бібліотека ім. Островського. Став до ладу пивоварний завод, який належав дворянинові Леону Кляве (нині – пивзавод АТ “Хмельпиво”). 
1902 На початку ХХ ст. Проскурів був найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн. рублів. Лише із залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн. пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн. пудів. Торгівельні та кредитні установи міста обслуговували великий регіон, до якого належали Проскурівський, Летичівський, частково Кам'янецький, Ушицький та Старокостянтинівський повіти. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експортній торгівлі зерном. 
1904 
Відкрито Олексіївське реальне училище, назване на честь спадкоємця престолу Цесаревича Олексія. Відкрито жіночу гімназію Н.Харюзової. В Подільській губернії введено земське управління. У Проскурові створена повітова земська управа, яка перейняла на себе управління місцевим господарством у повіті (зокрема, у сільському господарстві, медицині, освіті та ін.) 
1908 
Відкритий новий навчальний заклад – 8-ми класне комерційне училище. В місті з'явився перший ілюзіон (тобто кінотеатр) – він розташовувався на вул.Кам'янецькій. 
1909 
Населення Проскурова становить 35771 чоловік. Серед них було православних – 10677 (29,8%), католиків – 8026 (22,4%), іудеїв – 16971 (47,4%), інших віросповідань – 97 чоловік. За чисельністю населення Проскурів був третім містом у Подільській губернії (після Вінниці та Кам'янця-Подільського). Затверджено статут товариства Подільської залізниці, яке поставило за мету будівництво залізниці Шепетівка – Старокостянтинів – Проскурів - Кам'янець-Подільський. Управління Подільської залізниці відкрито у Проскурові. Почалося прокладання міської телефонної мережі. Право на проведення цих робіт та експлуатацію мережі надано Г.Бройде. Наступного року телефонна мережа Проскурова складала 13 верст і мала 58 абонентів. 
1910 Вийшла перша проскурівська газета – щотижневик “ Tygodnik Podolski ” (“Подільський тижневик”). Видання було приватне, на польській мові, мало 16 сторінок. Редактор-видавець С.Зембржуський. тижневик виходив до травня 1912 р. (усього вийшло 72 номери). 
1911 
На вулицях міста засяяли перші електричні ліхтарі, а через декілька місяців електроосвітлення вперше увійшло в будинки державних установ та міської аристократії. Улаштування та експлуатацію в Проскурові електрики проводив ”Торговий дім Електра” інженера Е.Рабіновича, який побудував електростанцію на 200 кВт, встановив 52 вуличних ліхтарів, підключив до мережі 270 приватних абонентів (число останніх на 1913р.) Стала до ладу повітова земська лікарня (нині в її приміщеннях розташована обласна інфекційна лікарня ). 
1913 Відкрито вантажно-пасажирський рух по Подільській залізниці від Проскурова до Шепетівки. Товариство Подільської залізниці в приміському селі Гречани побудувало паровозне депо (нині – локомотивне депо Гречани) 
1914 
На Подільській залізниці відкрито рух потягів від Проскурова до Кам'янця-Подільського. 18-19 липня, із початком Першої світової війни, в Подільській губернії оголошений військовий стан. До Проскурова прибуває генерал О.Брусилов – він був призначений командуючим Проскурівської групи військ, яка 28 липня перетворена на 8-му армію Південно-Західного фронту. Штаб 8-ої армії та армійські тилові установи розташувалися в Проскурові, одночасно до міста щоденно прибувають нові військові частини. 4 серпня війська 8-ої армії розпочали просування від Проскурова в напрямку Державного кордону на р. Збруч. Місто стає прифронтовим. 
1918 
Виконуючи умови Брестського миру в справі військової допомоги Центральній Раді УНР у війні з більшовиками на Україну почали просуватися війська Німеччини та Австро-Угорщини. 20 лютого австрійська армія вступила в Проскурів. Австро-німецькі війська, які підтримували гетьманську Українську Державу, перебували на Поділлі до кінця жовтня 1918 року. В листопад в Україні до влади приходить Директорія, яка повертає догетьманські органи влади УНР. 
1919 
15 - 16 лютого. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки настроєних сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Наслідок кривавих подій – убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв ' язку з погромом прибув головний отаман С.Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенко і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразки українських військ на більшовицькому фронті, в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме в Проскурові пройшло останнє засідання Директорії у повному складі та відбулась зустріч з делегацією ЗОУНР ( Західна область Української Народної Республіки ) на чолі з Є.Петрушевичем . Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червені 1920 року). 
1920 
18 листопада в ході масованого наступу Червоної Армії, кавалерійська бригада Г.Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенко після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого А.Загородського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та в місті остаточно встановлена радянська влада. В міських казармах (біля переїзду на Дубово) розташувалася 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва, яка згодом перейменована в 1-у Запорізьку кавалерійську дивізію Червоного козацтва. Дивізія перебувала тут до 1941 р. і була найбільшим військовим підрозділом у Проскурові у довоєнні роки. Дивізією командували В.Примаков, М.Дьомичев, С.Туровський, П.Григор'єв та ін. 
1921 Створена педагогічна школа, яка вже в грудні 1921 р. реорганізована у вищі трьохрічні педагогічні курси. Саме від цього навчального закладу веде початок нинішній гуманітарно-педагогічний інститут. 
1922 Організовані курси лікарського персоналу, які з 1923 р. перетворені на школу лікарського персоналу, а згодом на медичний технікум (який готував фельдшерів, акушерок і медсестер). Саме від цього навчального закладу веде початок нинішнє медичне училище. 
1923 
У зв'язку з ліквідацією повітів був сформований Проскурівський округ, до складу якого увійшли колишні Проскурівський і Летичівський повіти. Центром округу став Проскурів, замість ліквідованих волостей утворено 16 районів. У жовтні вийшла постанова Подільського губвиконкому про організацію міськради в Проскурові. 
Населення міста – 24880 мешканців . 
1925 Відкрився Український державний драматичний театр – перший подібний заклад на Поділлі, який увійшов до загальної мережі театрів України. В 1930-х роках преобразований на український пересувний робітничо-колгоспний театр . 
1927 
Заснована цукеркова (нині кондитерська) фабрика. На колишньому іподромі (передмістя Кавказ) обладнаний перший в місті стадіон. 
1929 
Організована Проскурівська машинно-тракторна станція (МТС), від якої взяла початок нинішня машинобудівна компанія “АДВІС”. При МТС створена майстерня по ремонту двигунів. В центральній частині міста введено в дію насосну станцію (свердловини були пробурені в заплаві річки Південний Буг) та водогінну 16-ти кілометрову мережу. Відкрито автобусний рух по місту. Єдиний автобус здійснював рейси від залізничного вокзалу до Кам' янецького переїзду (по вул. Шевченко та Кам ' янецькій). Заснована перша в місті установа музейного типу – музей санітарної культури, від якого веде початок нинішній обласний краєзнавчий музей. 
1930 
Населення Проскурова 33147 чоловік, із них: євреїв – 13922 (42%), українців – 12927 (39%), поляків – 3215 (9,7%), росіян – 2585 (7,8%), інших – 498 чоловік (1,5%). Найбільші з промислових підприємств: цукровий завод із кількістю 45 чоловік штатних і 350 сезонних працівників, механзавод – 130 чоловік, пивоварний завод – 130 чоловік, деревообробна фабрика – 110 чоловік робітників. Ліквідований поділ на округи. Проскурів стає районним центром. 
1932 
Відкрито польський педагогічний технікум, який діяв до 1935 р. Став до ладу м'ясокомбінат. Із Собору Різдва Богородиці знято дзвони для переплавкі “на потреби індустріалізації”. 
1933 Від музею санітарної культури відгалузився в самостійну установу краєзнавчий музей. Незабаром музей санітарної культури припинив свою діяльність, і єдиним музейним закладом міста залишився краєзнавчий музей. 
1934 29 листопада. За досягнуті успіхи в бойовій та політичній підготовці 1-а Запорізька Червонопрапорна кавалерійська дивізія Червоного козацтва відзначена вищою нагородою СРСР – орденом Леніна (210) 
1935 Утворено Проскурівський прикордонний округ з окружним центром у місті Проскурові. 
1936 
На постійне місцеперебування прибула Окрема танкова бригада, яка розташувалася у щойно збудованому військовому містечку поблизу залізничної станції (нині його територія займає Академія прикордонних військ). За рішенням міської ради зруйнований костьол Св. Анни. 
1937 
22 вересня. Створена Кам'янець-Подільська область із центром у Кам'янець-Подільському. При цьому ліквідовано прикордонні округи, утворено 36 районів, три міста (Кам'янець-Подільський, Проскурів, Шепетівка) отримали статус міст обласного підпорядкування. За вересень-грудень в області за сфабрикованими НКВС справами заарештовано як “ворогів народу” понад 2 тисячі безневинних подолян. Саме з цього часу небувалого розмаху набувають репресії проти всіх верств населення міста. Показовою стала “ чистка ” серед працівників механзаводу ім.Куйбишева, коли в 1937-38 рр. було репресовано близько 120 робітників та інженерно-технічного персоналу (в тому числі й директора). Всього за роки “сталінських репресій” в Проскурові було розстріляно понад 12 тисяч проскурівчан та мешканців Проскурівського округу. Майже всі ці люди були реабілітовані. За рішенням міської ради закрито собор Різдва Богородиці. 
1938 
20-21 вересня. За рішенням “трійки” НКВС розстріляно 378 подолян за участь у так званій “Польській організації військової”. З них 64 мешканці станції Гречани. В місті діяли: 7 середніх, 2 неповних середніх і 3 початкових школи, школа для глухонімих, робфак, краєзнавчий та санітарно-освітній музеї, театр, кінотеатр, 12 клубів, 14 бібліотек, 3 лікарні, 2 пологових будинки, 3 поліклініки, тубдиспансер, вендиспансер, рентгенстанція. Працювало 15 державних підприємств, із них обласного підпорядкування – 7 (цукеркова та макаронна фабрики, хлібозавод, цегельний завод, вагоремонтна та граверна майстерні, друкарня), республіканського – 6 (дріжпивзавод, деревообробна фабрика, машинобудівний завод, гречнорушка, птахо- і м'ясокомбінати), союзного – 2 (цукрозавод, механзавод). Крім держпідприємств було ще 20 промислових артілей . 
1939 
Заснований російський драматичний театр. Проте припинив існування пересувний робітничо-колгоспний театр. Відкрито Будинок Червоної Армії (нині Будинок офіцерів). 
За переписом населення міста складало 37481 чоловік, із яких українців – 16536, євреїв – 14518, росіян – 3042, поляків – 2921, інших народностей – 464. 
1940 
Відкрито кінотеатр ім.Чкалова – один із найбільших та найсучасніших на той час в Україні (нині – кінотеатр ім.Шевченка). На базі 1-го кінного корпусу Червоного козацтва створюється мотомеханізований корпус. 1-а Запорізька дивізія Червоного козацтва була перейменована в 32-у кавалерійську дивізію. 
1941 
15 березня. Постанова “Про перенесення обласного центру з Кам'янця-Подільського у Проскурів". 

22 червня. Лише о 12 годині дня в місті було повідомлено про початок війни, яка увійшла в історію як Велика Вітчизняна. 

23 червня. Почалася загальна мобілізація військовозобов'язаних. У кінці червня у проскурівському Будинку Червоної Армії розташувався командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М.Кирпоноса. 

8 липня. Німецько-фашистські війська окупували Проскурів . 

20 серпня. На території колишнього військового містечка Раково окупанти влаштували табір особливого режиму для військовополонених, в якому за роки окупації було знищено близько 65 тисяч чоловік 

Липень-серпень. В окупованому місті виникають перші підпільні антифашистські групи: на станції Гречани (очолив Л.Пірковський), на цукрозаводі (Г.Мацьков, А.Янов, М.Алєксєєв) та ін. Серед них одна була молодіжною, яку очолив секретар комсомольської організації школи №3 П.Семенюк. Також у приміських лісах діяла група з колишніх військовослужбовців Червоної Армії на чолі з капітаном О.Поліщуком. До початку вересня в Проскурові було 9 підпільних груп. 

У вересні колишній секретар Чернівецького райкому партії М.Храновський об'єднав дев'ять підпільних організацій і груп Проскурова, створивши підпільний комітет, до складу якого увійшли також П.Вітанов, Ф.Назаров, П.Семенюк, І.Селіванов. Підпільники займалися диверсійною діяльністю, розповсюджували листівки, здобували зброю та спорядження для партизанів, виводили з ладу обладнання та паровози, організовували втечу полонених та тих, що відправляли у Німеччину на примусові роботи. 
У грудні за наказом Проскурівського гебітскомісаріату всіх євреїв переселено до гетто, яке було влаштоване в єврейських кварталах – нині район Центрального продовольчого ринку. Пізніше було влаштовано загальне гетто та гетто для “спеціалістів”. 
1942 
У приміщенні школи №7 (нині станція юних техніків на вул. Проскурівській) відкрито “Вербувальний пункт” для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього за роки окупації було вивезено понад 1300 чоловік. 
В жовтні окупантами ліквідовано загальне гетто, а 30 листопада – гетто для спеціалістів. Перебувавших у гетто євреїв розстріляли в балці в 2-х км на схід за містом (р-н Лезнево) та на звалищі за міським цвинтарем – всього близько 9500 чоловік (крім євреїв-проскурівчан були розстріляні євреї з Миколаїва, Чорного Острова та Фельштина). До того ж в кінці 1942 – в 1943 роках окупантами проводилися масові розстріли мирних проскурівчан інших національностей (українців, поляків,росіян...). Загальна кількість жертв фашистського режиму по Проскурову за роки окупації – 16570 мирних мешканців. 
1943 Квітень-травень. Окупантам удалося заарештувати більшість членів підпільних груп. Після тортур у квітні-травні 1943 р. окупанти розстріляли 35 підпільників, ще 7 стратили у червні-липні. Серед героїчно загиблих М.Трембовецька, О.Кшевінська, І.Степаненко, М.Алєксєєв, Ф.Волкотруб, М.Гандзишин, К.Кошарський та інші. До цього, в квітні загинув П.Семенюк, а згодом у червні – М.Храновський (загинув в одному з боїв на території Житомирщини). Але, вже у червні підпільний комітет відновляє діяльність. До його складу увійшли Б.Дмитрук, А.Клименко, Ф.Назаров і В.Пітик. 
1944 
4 березня. Війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.Жукова розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію. 

10-11 березня. Війська 1-го Українського фронту вийшли на рубіж Тернопіль-Проскурів. На підступах до Проскурова німецьке командування організувало щільну оборону, відповідаючи на наступ Радянської армії потужними контрударами. 

21 березня. Відбивши контрудари ворога, війська 1-го Українського фронту відновили загальний наступ. На цей час німці навколо Проскурова мали велике угруповування, в якому налічувалося близько 500 танків й самохідних гармат, багато артилерії і піхоти. 

24 березня. 304-а стрілецька дивізія полковника М.Музикіна оволоділа північно-східною околицею міста – Лезневом, форсувала Південний Буг і о 4 годині зав'язала бій за цукрозавод. В цей же час частини 127-ї стрілецької дивізії полковника І.Говорова атакувала станцію Гречани, а 2-га повітряно-десантна дивізія С.Чорного з боєм увірвалася в південно-західну околицю міста – Ружичну . 

25 березня. У ніч з 24 на 25 березня частини 1-го Українського фронту штурмом оволоділи Проскуровом. Під час боїв за місто було знищено 1700 солдат та офіцерів противника, 15 танків, 38 гармат, 1060 автомашин та бронетехніки. 

В боях за Проскурів Радянські воїни проявили масовий героїзм: 31 частині та з'єднанню присвоєно почесне найменування “Проскурівських”, а 14 полків й дивізій були нагороджені орденами. Найбільше відзначилися війська генерал-полковника А. Гречка, танкісти генерал-полковника П. Рибалка і льотчики генерал-полковника С. Красовського. 

Листопад. У Проскурові відновив роботу обласний музично-драматичний театр ім.Петровського (заснований в 1931р. на Північному Кавказі, в 1934-37рр. перебував у Вінниці, з 1938р. – в Кам'янці-Подільському). 
1945 
Стала до ладу взуттєва фабрика. Почала працювати швейна фабрика. Педтехнікум, розформований у 1935 р. відновив свою роботу, але вже як педагогічне училище. 
1946 
В межі міста включено приміські села Гречани і Заріччя. Почав працювати міський аеродром. 
1948 
Над братською могилою радянських воїнів-визволитилів у Піонерському сквері (по вул.25-го Жовтня – нині Проскурівська) споруджено пам'ятник. 

Створено макаронний цех харчокомбінату, від якого бере початок нинішня макаронна фабрика . 

Після об'єднання дитячого стаціонарного відділення та дитячої поліклініки заснована міська дитяча лікарня. Перша Радянська лікарня почала функціонувати як обласна . 
Комсомольці міста заклали новий парк, висадивши перші 1000 дерев. Парк отримав назву Комсомольський. Весною наступного року він був значно розширений методом народної будови та отримав статус міського парку культури та відпочинку. 
1949 
Почалися роботи по відбудові та розширенню міського водосховища, на берегах якого продовжена розбудова парку культури та відпочинку. 
Проскурівська МТС перетворена в ремонтний завод, який з 1958 року перейменований на завод “Трактородеталь”(нині - машинобудівна компанія “АДВІС” ). 
1950 Заснована міська центральна бібліотека. 
1952 Введений в дію новий залізничний вокзал, який одночасно міг прийняти більше 300 пасажирів. Стара будівля вокзалу була знесена. 
1954 
16 січня. Проскурів перейменовано на Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область у Хмельницьку. 
Завершено спорудження Будинку Рад та впорядкування навколишньої площі (нині - Майдан Незалежності) 
1955 На привокзальній площі відкрито пам'ятник Б.Хмельницькому. 
1956 
Відкрита міська лікарня. 
Декілька підприємств і перша тисяча квартир у Хмельницькому одержали природний газ. 
1957 
Розпочато будівництво заводу трансформаторних підстанцій – підприємства електромашинобудування Всесоюзного значення. 
Засновано кооперативний технікум. 
1958 
Хмельницьку область за досягнуті успіхи по збільшенню виробництва й заготівлі зерна, цукрових буряків, картоплі, м'яса, молока та інших сільгоспродуктів нагороджено орденом Лен
Категорія: Історичні факти | Додав: borYA (10.09.2008)
Переглядів: 2791 | Рейтинг: 3.0/2 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: