Подільський історик Юзеф РОЛЛЕ в "Літературних силуетах" повідав, як 8 травня 1823 р. у с.Заміхів (поблизу сучасної Нової Ушиці), в маєтку відомого подільського поета Станіслава СТАРЖИНСЬКОГО, якого часто називали Стахом із Заміхова, із нагоди іменин господаря зібралося велике товариство. Це були відомі й шановані на Поділлі люди, серед них і літератори. Приїхали також молоді поети Адольф ЯНУШКЕВИЧ і Маврицій ГОСЛАВСЬКИЙ. Нещодавно познайомившись, вони вирішили засвідчити свою пошану Станіславу Старжинському, вірші якого знали й дуже любили на Поділлі. На цих іменинах Янушкевич, який недавно приїхав із Вільно (тепер Вільнюс), де вчився в університеті, витяг із кишені книжечку "Балади й романси" Адама МІЦКЕВИЧА, що вийшла 1822 р. Один із гостей - драматичний актор Северин МАЛИНОВСЬКИЙ - прочитав із збірки кільканадцять віршів. І вже того вечора, пише Ролле, ніхто з присутніх не читав власних творів: так вразили всіх вірші Міцкевича. Усі відчули, що почалася ера нової польської поезії.

Янушкевич був надзвичайно гордий за Міцкевича, вірші якого так сердечно сприйняли подоляни. Адже він знав Міцкевича по Віленському університету. Тоді, 1823 р., Янушкевич не міг уявити, що згодом стане другом Міцкевича і навіть прототипом Адольфа з його поеми "Дзяди" ("Поминки").

Адольф Янушкевич народився 1803 р. у м.Несвіж (тепер райцентр у Мінській області Білорусі). На Поділлі він мав родичів, учився у Вінницькій гімназії. Згодом вивчав філософію у Віленському університеті, де й познайомився з Міцкевичем. Тут Янушкевич увійшов до таємної організації філаретів ("любителів доброчесності"), що діяла у 1820-1823 pp. Гурток філаретів був у свою чергу філією таємної студентської організації філоматів ("любителів наук" чи "жадібних до знань"), створеної 1817 р. Адамом МІЦКЕВИЧЕМ, Томашем ЗАНОМ та іншими. Ці організації поєднували ідеї просвітництва з національно-визвольними прагненнями. 1823 р. "Товариство філаретів" розкрили, тож почалися масові арешти. Арештували Міцкевича, Зана, Янушкевича та багатьох інших. Трьох членів організації засудили до ув'язнення. 17 чоловік, серед них і Міцкевич, підлягали засланню в центральні губернії Росії з правом обрати службу за власним вибором. Решту, зокрема і Янушкевича, звільнили від покарання.

Закінчивши університет, Адольф приїжджає на Поділля, деякий час живе у свого дядька в с.Красне, 1824 р. оселяється в Кам'янці-Подільському - центрі Подільської губернії. Тут він мешкає у будинку на Домініканській вулиці, напроти Домініканського костелу. Янушкевич прожив у Кам'янці 6 років. Спочатку працював адвокатом, а 1826 p., незважаючи на дуже молодий вік, губернський сеймик обрав його депутатом цивільної палати Головного суду. Янушкевич писав вірші, в яких із притаманним йому гумором змальовував кам'янецьке життя.

1829 р. Адольф Янушкевич здійснив подорож до Європи, в Римі зустрівся з Адамом Міцкевичем. Їх давнє знайомство по Віленському університету й таємних організаціях переросло у близьку дружбу.

Наприкінці 1830 р. Янушкевич уже у Варшаві. З юних літ проникнутий патріотичними ідеями, він бере участь у повстанні 1830-1831 pp., метою якого було звільнення Польщі. Повстання зазнало поразки - і 1832 р. Янушкевича засудили на заслання до Сибіру й Оренбурзьких степів. У засланні Янушкевич зблизився з декабристами. Особлива дружба пов'язувала його з російським поетом і декабристом Олександром ОДОЄВСЬКИМ, який 1836 р. присвятив Янушкевичу два вірші.

 

Розсіяні по різних місцях заслання, декабристи не могли бачитися. Ось чому такою радістю для Одоєвського став приїзд Янушкевича, який передав йому привіт від засланих декабристів із Кургана. У вірші "Ти знаєш їх, кого я так любив..." Одоєвський звертається до Янушкевича:

Ты знаешь их, кого я так любил,
С кем чёрную годину я делил...
Ты знаешь их! Как я, ты жал им руку
И передал мне дружний разговор,
Душе моей знакомый с давних пор;
И я опять внимал родному звуку,
Казалось, был на родине моей,
Опять в кругу соузников-друзей.

Цікава історія вірша Одоєвського "А.М.Янушкевичу, що розділив зі мною гілку кипарисову з могили Лаури". Подорожуючи Європою, Янушкевич у французькому Авіньйоні відвідав могилу славнозвісної Лаури, якій присвятив сонети Петрарка. Янушкевич зірвав тоді гілочку з кипариса, що ріс на могилі Лаури. Цю гілочку він узяв у заслання і поділився нею з Одоєвським, який пізніше з почуттям вдячності писав:

Где ж встретил я тебя, теперь изгнанника?
В степях, в краю снегов и туч!
И что осталось в память солнца южного?
Одну лишь ветку ты хранил
С могилы Лауры: полный чувства
дружного.
И ту со мною разделил!
Так будем же печалями заветными
Делиться здесь, в отчизне вьюг,
И крыльями, для мира
незаметными,
Перелетать на чудный юг,
Туда, где дол цветёт весною яркою
Под шепот Авиньонских струй,
И мысль твоя с Лаурой и Петраркою
Слилась, как нежный поцелуй.

Адольф Янушкевич перебував на засланні 24 роки. Його звільнили 1856 p. - за рік до смерті. Він сумував за рідним Поділлям, марив його красою, посилав вірші подільським друзям, прохаючи в них вістей з берегів Смотрича.

У засланні Янушкевич служив чиновником канцелярії начальника сибірських киргизів, не раз відвідував у справах їх орду. 1852 р. оселився у Нижньотагільську (тепер Нижній Тагіл) на Уралі, виконував обов'язки бібліотекаря та інспектора садів графа Анатолія ДЕМИДОВА, відомого ще як князь Сан-Донато. 1856 р. повернувся до Польщі й помер 1857 р. у Дзягильні.

Інакше склалася доля молодшого брата Адольфа - Еустахія ЯНУШКЕВИЧА (1805 - 1877). Він також закінчив Віленський університет, був повіреним у справах землевласників Радзивіловських. Як і брат Адольф, брав участь у листопадовому повстанні: був ад'ютантом генерала Самуеля РУЖИЦЬКОГО. Після поразки повстання оселився в Парижі, де заснував велику книгарню. Надрукував багато своїх праць у паризьких емігрантських виданнях. Узагалі, Еустахій був одним із найвпливовіших і найдіяльніших людей у колі польської еміграції. Саме в його домі 1840 р. відбувся урочистий обід на честь Адама Міцкевича з нагоди запрошення його французьким урядом очолити кафедру слов'янських літератур у Колеж де Франс - одному з найстаріших науково-дослідних і навчальних закладів Франції.

Єустахій Янушкевич не міг, звісно, змінити долю брата, якому довелося довгі роки жити на засланні, але зробив усе можливе, щоб розповісти про нього й видати його твори. Частину "Листів із киргизьких степів" та "Уривки з щоденника подорожі" Адольфа Янушкевича опубліковано в "Бібліотеці Варшавській". 1861 р. Еустахій Янушкевич і Фелікс ВРОТНОВСЬКИЙ видали в Парижі книгу "Життя Адольфа Янушкевича та його листи зі степів киргизьких". До речі, 1966 р. "Щоденники й листи з подорожі казахськими степами" Адольфа Янушкевича видано в Алма-Аті в перекладі російською.

Адольф Янушкевич послужив прототипом Адольфа з геніального твору Адама Міцкевича "Дзяди". Третю частину "Дзядів" Міцкевич задумав як велику національну драму, пов'язану з трагедією польського повстання 1830-1831 pp. На відміну від попередніх частин, тут діють конкретні історичні постаті. Поет прагнув показати мужність, безмежну відданість героїв патріотичним ідеям. Саме Адольф у першій сцені третьої частини "Дзядів" гнівно розповідає про арешт польського революціонера царськими властями.

Так доля поєднала імена Адама Міцкевича й Адольфа Янушкевича. Янушкевич поклав життя на вівтар волі й батьківщини, Міцкевич увічнив його ім'я та імена інших патріотів Польщі, котрі боролися за її свободу.