Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Яка школа на вашу думку найкраща?
Всього відповідей: 155



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 22.09.2017, 00:23
Головна » Статті » Краєзнавці та історичні постатті на

Гагенмейстер В.

Наша розмова з Ольгою ЕРН (ГАГЕНМЕЙСТЕР-КОРЕЦЬКОЮ) відбулася ще 1997 p., з не надто радісного приводу. Недовго перед тим, 1995 р., через брак фінансування та низку організаційних проблем припинила існування створена 1993р. Кам'янець-Подільська художньо-промислова школа ім. В.Гагенмейстера. Неважко було зрозуміти біль і розчарування єдиної дочки цієї видатної особистості з того приводу, що справа, започаткована на вшанування пам'яті її батька, так безславно занепала. Однак ми розмовляли не про ту прикру ситуацію, а про одного з найславетніших українців-подолян, котрий за походженням не був українцем, - Володимира Гагенмейстера. Такого, яким він запам'ятався маленькій дівчинці - його дочці.

Володимир (Карл-Ріхард) Гагенмейстер народився 30 травня (12 червня) 1887 р. в м.Виборг в родині військового урядовця. Рід його батька з 1624 р. належав до лицарства Ліфляндії герба "Гаген" (по жіночій лінії - до герба "Равич"), мати Анна-Марія була естонкою. 1892 р. його батько Едуард-Ян через миропомазання приєднався до російської православної церкви з нареченням йому імені Миколай, а малого Карла-Ріхарда нарекли Володимиром.

Після реального училища Володимир Гагенмейстер успішно закінчив художнє училище барона О.Штігліца в Петербурзі (нині вище художньо-промислове училище ім.В.Мухіної). Отримав звання художника прикладного мистецтва з правом викладання і був відзначений направленням для однорічного студіювання за кордон.

Потім викладав у художній школі Пскова, а 1916 p., за наказом Міністерства, був переведений в Україну на посаду директора Кам'янець-Подільської художньо-промислової школи, яка саме повернулася з харківської евакуації на час Першої світової війни. Обираючи нового завідувача на місце В'ячеслава РОЗВАДОВСЬКОГО, усунутого за надмірну "українськість", на кандидатурі Гагенмейстера зупинилися, мабуть, тому, що він не був українцем. Але Володимира Миколайовича до того вразив потужний потенціал мистецтва Поділля, що він присвятив йому решту свого життя. Він глибоко досліджував народно-мистецьку спадщину краю, разом з учнями збирав етнографічні матеріали по селах, робив з ними замальовки, виявляв народних умільців. Усе це самостійно ввів до програм навчального процесу. Він потроїв число учнів школи, відкрив ткацький та літографський відділи. Не знаючи української мови, Гагенмейстер опанував її, і з 1922 р. нею викладав. "Наш Глєчик", - звали його поміж себе учні, натякаючи на найперше захоплення Володимира Миколайовича (подільський глечик) і обігруючи його своєрідну вимову.

З 1919 р. Гагенмейстер викладав у Кам'янець-Подільському університеті історію всесвітнього мистецтва і був водночас аспірантом Харківського художнього інституту.

Плідною та кипучою була його діяльність у Кам'янці. Він належав до подільської "Просвіти", входив до створеного 1921 р. Комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва, природи, до Кам'янець-Подільського наукового Товариства при Українській Академії наук, яке гуртувало широке коло дослідників (постало 1925 p.).

Гагенмейстер підготував і видав численну кількість альбомів і листівок з графікою архітектурних пам'яток Поділля, книжок з народного мистецтва. Серед них такі унікальні: "Українська старовина. Подільське гончарство", "Гончар Бацуца", "Кахлі: Україна, Росія, Польща", "Зразки народного мистецтва на Поділлі", "Настінні розписи Кам'янеччини" та інші.

На початку 30-х прозвучало загрозливе: "Чрєзмєрно популярізіруєтє украінскоє народноє іскусство...", а невдовзі, 1933 p., його усунули з директорства, художню школу розгромили. Гагенмейстер був змушений переїхати до Харкова, де викладав у поліграфічному інституті і водночас був завідувачем відділу графіки в тамтешній картинній галереї. 1936 р. - знову вимушений переїзд, до Києва. Тут він завідував експериментальними художніми майстернями при музеї українського мистецтва, а також керував знаменитою Лаврською школою. І знову - звинувачення в українському націоналізмі.

В ніч на 12 грудня 1937 р. Володимира Гагенмейстера заарештували, 20 січня 1938 р. він був розстріляний. Прагнули знищити й саму пам'ять про нього: конфісковано всі його фотографії, знівечено, розтрощено на друзки, розпорошено його величезну наукову й творчу спадщину.

Лише через багато років його дочка Ольга почала по крихті її відшукувати й повертати нам з Вами. Відродження імені батька - Володимира Гагенмейстера - стало справою її життя.

- Ольго Володимирівно, яким він був, Ваш батько?

- ... Мені було 10 років, коли тата не стало, і я досить добре його пам'ятаю. Він був дуже лагідний, про це всі згадують. Тато завжди був привітним, усміхненим, чим привертав до себе людей. Він був дуже жвавий, веселий, дотепний. Я була "татовою донею". Коли він водив студентів на екскурсії по Кам'янцю й на околиці, часто і мене брав у ті мандри, або ж ми удвох ходили за фортецю рвати червоні маки. На пам'ять про це Сергій КУКУРУЗА, татів учень, зробив мені екслібрис: фортеця і червоний мак.

... У тата була така симпатична борідка, трішки з рудуватим відтінком. Сам він був яскравим блондином з гарними блакитними очима, дуже світлими, аж прозорими. У мене в дитинстві були схожі, а потім стали сірими. Взагалі, рахується, що я схожа на тата. Мама ж була чорноброва й кароока - типова українка.

... Я дуже добре пам'ятаю його за письмовим столом. Там нікому нічого не можна було чіпати. Поряд із книжками у глечику стояли пензлі, а зліва на столі завжди лежала "Калевала" - прибалтійський епос. Велика книга з чудовими ілюстраціями. Я любила її гортати і слухати татові оповіді про подвиги Калевали.

- Чи пам'ятаєте Ви оту легендарну художньо-промислову школу, яку Ваш тато очолював впродовж 16 років?

- Я, можна сказати, виховувалась при школі, хоча тоді й були садочки для дітей працівників освіти. Сама школа знаходилась по вул.Огієнка, трохи вище від університету. Там ще й досі стоїть один будиночок з того часу. У мене є акварельна замальовка того будинку, зроблена з вікна школи її учнем Юхимом ГАВРИЛЮКОМ (він потім працював скульптором на Городницькому порцеляновому заводі). Ми тоді жили неподалік, по Огієнка.

Згодом я за фахом була кераміком, тож пригадую, що у шкільній майстерні виготовлялися дуже гарні порцелянові речі: вази, різні фігурки. Мені часто дарували якусь дрібничку. А що була дуже вертлявою, то постійно пильнували, аби я не вскочила у вмонтовану в підлогу мішалку з глазур'ю.

- Що іще з того часу запам'яталося?

- Залишилися ще спогади про бібліотеку університету, точніше, на той час уже ІНО. Коли 1933 р. розігнали школу, тато одразу поїхав до Харкова, а мама ще деякий час працювала в бібліотеці. І мені яскраво запам'яталося, як кислотою виводили зі старовинних книжок екслібриси і ставили на них штампи ІНО. Видно, сюди були звезені бібліотеки Потоцьких і ще не знаю кого, тому що багато екслібрисів були з гербами, а самі книги у шкіряних палітурках, з позолотою.

... Я не знала тоді, що й до нас належать герби. Але пам'ятаю, у тата була шкіряна папка бордового кольору, на якій внизу був витиснений вензель та герб. Наскільки я тепер можу пригадати, то були ініціали татового батька та герб його роду - "Гаген".

- Тепер уже можна визнати, що за татом Ви - графиня, а за чоловіком - баронеса...

- Ні, не графиня. Коли мій прадід переїхав до Польщі, за тамтешніми законами, іноземцям титулів не залишали. За ним залишилось шляхетство і герб, але не графський титул. Тому мій дід був уже простим шляхтичем з родинним гербом. Так само тато і я. Шляхетство має дуже складну градацію: є герби, які переходять на всіх потомків, а є такі, що ні. Герб батька перейшов по жіночій лінії й на мене, й на мою дочку, так само прабабчин герб "Равич". А от мамин герб - "Пелиш", козацький, - на мамі й залишився.
До мене перейшов баронський титул чоловіка, і за канонами шляхетства, я вважаюсь баронесою Ольгою фон Ерн. Однак IV Універсалом Центральної Ради стани було відмінено, і їх не відновлювали ні радянський уряд, ні незалежна Україна. Тож усі ці шляхетські титули - титули тільки за походженням, офіційно вони не визнані.

- Вам відомо, за що було репресовано Вашого батька?

- Тата звинувачували за чотирма статтями КК УРСР: 54-6, 54-7, 54-8, 54-11, кожна з них передбачала вищу міру покарання. Вже через багато років, коли знімали телефільм про тата, я змогла врешті ознайомитися з його справою. Насамперед йому інкримінували "активну участь разом з ПРИХОДЬКОМ в організації товариств "Просвіта" на Поділлі". Далі, "участь у контрреволюційній організації" та "участь в українській військовій організації (УВО)". І нарешті - "шпигунство на користь буржуазної Польщі". З приводу останнього, йому, мабуть, згадали те, що він робив замальовки Подільських Товтр для ілюстрації книги Володимира ГЕРИНОВИЧА (ректора ІНО і татового приятеля) "Західні Товтри Поділля". А то ж було поблизу кордону, отже - "шпигунство".

1937 року арештували й розстріляли інших викладачів школи: КРЖЕМІНСЬКОГО, СТОЙКЕВИЧА, загадково загинув на дачі під Москвою ШАВРІН. Майже всі загинули, хоча, коли тут створили військовий округ і ліквідували майже всі навчальні заклади, викладачі роз'їхалися з міста. Але їх знайшли і знищили.

...То були страшні часи, не можу згадувати без сліз. Я довго чекала тата, хоча бачила, як його забирали й усе розуміла. Мені казали, що він повернеться...

- У Вас забрали також все, що про нього нагадувало?

- Так, була повна конфіскація всього майна, всі двері були опечатані. Забрали навіть чудові художні килими та вишивки моєї мами. Згодом, після реабілітації, я писала, просила, щоб повернули хоча б фотографії. Відповіли, що їх, на жаль, немає. Не повернули взагалі жодних речей - лише вартість конфіскованого майна, по суті, бібліотеки. Коли я запитала в КДБ, куди поділися книги, автором яких був тато, мені сказали, що вони пішли "на користь народу", в бібліотеки. Я почала шукати. Дві книги - "Мистецтво Єгипту в малюнках" та "Стінні розписи на Поділлю" - знайшла в бібліотеці музею образотворчого мистецтва в Києві. У бібліотеці музею народного мистецтва при Лаврі вдалося знайти книгу "Гончар Бацуца , причому лише текст, без ілюстрацій, та "Настінні паперові прикраси Кам'янеччини". Ще одну книгу -"Поділля: Гутне шкло" - знайшла в інституті будівельного виробництва у дворі Лаври. За ці роки мені вдалося розшукати 60 творів тата, на жаль, про багато його праць є лише згадування, самі їх знайти не вдалося.

- Що Вам вдалося довідатися про творчу та наукову роботу свого батька?

- Тато був дуже працелюбним і залишив по собі багато рукописів книг. Більшість його праць стосувалися народного мистецтва. Я знаю, що в нього було багато написано про народні ляльки. Він ходив по ярмарках, купував оті всі ляльки, свистульки, цяцьки. Згодом виявилось, що один науковець (не згадаю зараз його прізвища) використав татові матеріали у своїй дисертації.

Тато дуже захоплювався розписами. Він зі своїми студентами замальовував розписи подільських хат у різних селах, і той матеріалів було викладено, власне, в тих "Настінних розписах". Особливо тато був закоханий у "курники" , у нього була величезна папка із замальовками того шeдeвру народного мистецтва. В книзі він помістив курничок навіть на форзаці і детально записав , яка жінка їх малювала і в якому році. Він писав: "Селянські настінні розписи - ті ж самі народні пісні, що в них, хоча іншими формами, селянка виспівує свої мрії, життя, побут. Ніби все своє гарне вбрання перенесла вона на будівлі. Ось як запаскою вкрита стоїть стодола, уся в різнобарвних пасках: улюбленим барвінком та виноградом, як ілюстраціями до пісень вкрила розписами стіни хати, розмістила качок, каченят на стінах господарчих будівель та особливо з закоханням змалювала своїх курочок, когутиків на мальовничих курничках".

Були в нього й більш академічні праці, зокрeма, ґрунтовна книга "Графіка подільських метрик".

Як вдалося з'ясувати, сам він основною своєю науковою працею вважав "Изразцы Ярославских храмов", а також "Кахлі: Україна, Росія, Польща". На жаль, жодної з цих двох праць розшукати не вдалося.

Які ще були роботи? Багато різних замальовок, ЛИСТІВОК. ВІН також ілюстрував та оформлював книги інших авторів, як, наприклад, Свідзінського "Товтри Західного Поділля", Юхима СІЦІНСЬКОГО "Кам'янецький культурно-історичний заповідник: Кам'янецька фортеця" та інші. При цьому він завжди ставив у кутку ініціали "В.Г." і дату, тож, якщо Вам до рук потрапить листівка чи інше видання художньо-промислової школи з цими ініціалами - то татова робота.

Школа випускала дуже багато листівок та альбомів з архітектурними пам'ятками Поділля, брала участь у закордонних виставках. Татові книжки користувалися великою популярністю. Біда лише, що виходили вони обмеженим накладом - всього кілька десятків примірників. Річ у тім, що то були багатоілюст-ровані видання, а ілюстрації робилися дуже складним і дорогим літографським методом. Пам'ятаю, студенти, просто до відчаю доходили, відшліфовуючи той літографський камінь, і ним не можна було зробити більше відбитків - потрібно було заново його шліфувати. А кожен малюнок робився 3-6 фарбами!

- Ольго Володимирівно, Ваш батько був, крім того, ще й автором подільських грошей?..

- Справді, тато був автором подільських гривень 1919 p., і ті гроші були в обігу. Були випущені купюри номіналом 2 грн., 6 грн., 10 грн. і 20 грн. Але ті гроші друкувалися на поганому папері, швидко зношувалися, і люди їм не довіряли, особливо селяни. Казали, що ті гроші ходять тільки до мосту (до Новопланівського). Справжню цінність вони мають лише серед колекціонерів, оскільки швидко вийшли з обігу і є великою рідкістю.

- Через багато років Ви знову повернулися до Кам'янця...

- Коли ми виїхали з Кам'янця, мені було всього 6 років, і, звичайно, я не могла багато про нього пам'ятати. В основному, то були спогади про художню школу. 15 років я жила в Росії, і лише 1963 року повернулась в Україну, а ще за два роки разом зі своєю дочкою приїхала до Кам'янця.

То саме була весна, і щойно я вранці вийшла на вулицю Огієнка, мене просто вразив отой запах дитинства - п'янкий аромат білої акації і жасмину. Такого запаху я більш ніде не пам'ятаю. На мене нахлинули спогади, і я, як зачарована, довго йшла цією вулицею... 

Першого ж дня по приїзді я пішла у Стару фортецю. Оглядаючи експозицію в музеї, побачила килим роботи учениць художньо-промислової школи. А то ж вони робили під керівництвом моєї мами, Варвари КОРЕЦЬКОЇ! І поряд - фотографія випуску школи 1930 р. Дивлюсь, мама по центру сидить, і тато там є, і Шаврін - мій улюблений "дядя Володя", який завжди ходив у начищених до блиску чоботях і частенько мене на тих чоботях гойдав...

Пройшла я в останню маленьку кімнатку і бачу: татові листівки! І підписано: "Листівки Кам'янець-Подільської художньої школи", та й все. Я питаю наглядачки: "А Ви знаєте, хто автор тих листівок?". Вона порадила мені запитати про це в наукового співробітника. Я підійшла, куди мені було сказано, був уже кінець робочого дня. Сидить жінка, щось пише. Я до неї:

- Перепрошую, там у Вас в останній кімнаті експозиції є листівки. Хто автор тих листівок?

А вона, не піднімаючи голови:
- Кам'янець-Подільська художня школа.
Я таки стала допитуватись.
- А чого це вас так цікавить автор? - запитала вона.
- Бо, по-моєму, то листівки мого тата.
Вона тоді подивилась на мене, схопилася, кинулась мене цілувати і питає:
- То ти Ляля?! (так мене в дитинстві всі називали).
- Ляля.
- А мама жива?
- Ні, вже нема.
- А то хто з тобою?
- Моя дочка.
- Боже, то ж Володимира Миколайовича внучка! Як вона на нього схожа!

То була Тамара СИС, учениця моєї мами і тата. Власне, від неї й пішло згодом кам'янецьке знайомство. Вона ж і почала, по суті, в Кам'янці реабілітовувати і мого тата. Я їй дуже вдячна за все, за все.

І вона звела мене з учнем художньо-промислової школи, художником Михайлом ЛІЩИНЕРОМ, який жив тепер у Львові. З-поміж інших учнів він якось особливо горнувся до нашої сім'ї, можливо, тому, що був сиротою. І от, власне, той Ліщинер і ще один колишній кам'янчанин - ГРУЗБЕРГ (дуже фаховий портретист, графік) - допомогли 1976 р. влаштувати першу виставку татових робіт у Львові, в музеї архітектури та побуту. Вона була досить скромною. Присутній на ній голова львівської обласної спілки художників Емануїл МИСЬКО, теперішній ректор художньої академії у Львові, сказав: "Ні, цю виставку треба зробити у Спілці художників". І вже наступного року відбулося чудове відкриття експозиції в двох залах Спілки художників, у центрі Львова. В 1980 р. було проведено виставку і в Кам'янці.

- Найліпшим виявом визнання заслуг Вашого батька перед Поділлям і нашим містом, напевно, мало стати відродження художньо-промислової школи з його іменем, як це було зроблено в 1993 р.?

- Так, я була дуже втішена, коли мені надіслали телеграму-запрошення на відкриття відновленої Кам'янець-Подільської художньо-промислової школи ім. Володимира Гагенмейстера і вдячна за це Олегу ВІНЮКОВУ.

Було чудове відкриття, і я дуже вдячна всім, хто причетний до відкриття тієї школи: директорові НІАЗу Василю ФЕНЦУРУ, тодішньому меру Михайлу АНОСОВУ та ін. Це було на такому підйомі, були такі виступи, такі надії й плани, і дуже шкода, що школа не втрималась. Розумію, що тепер такий час, виникли проблеми з фінансуванням, тому й не звинувачую тих, які були при керівництві школою. Прикро, бо школа щойно почала відновлювати традиції колишньої й готувати дійсно талановитих людей. Сподіваюся лише, що прийдуть кращі часи, і вона відновиться, бо ж потрібні люди, які продовжать традиції подільського народного мистецтва...



Категорія: Краєзнавці та історичні постатті на | Додав: borYA (06.09.2008)
Переглядів: 676 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: