Сто років тому, 5 березня (за тодішнім старим стилем - 20 лютого) 1903 р., в петербурзького дворянина Левка Парменовича ЗАБІЛИ, віце-директора департаменту державного земельного майна, народилася донька, яку назвали Наталею. 1917 р., коли Наталі виповнилося 14 років, сім'я з російської столиці переїхала в містечко Люботин поблизу Харкова.

Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро ЗАБІЛА (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, але й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, як генеральний суддя в адміністрації Івана БРЮХОВЕЦЬКОГО, нарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід Наталі - Пармен ЗАБІЛА (1830 -1917) - прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв. Парменів дядько Віктор ЗАБІЛА (1808 - 1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса ШЕВЧЕНКА, автором популярних пісень "Не щебечи, соловейку", "Гуде вітер вельми в полі". А Надія ЗАБІЛА (1868-1913) - це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла ВРУБЕЛЯ (1856 - 1910), але й відома російська співачка з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині "Царівна-лебідь" (1900 р.).

Родинні гени творчості передалися й Наталі. З самого дитинства вона писала вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше зазначить Наталя Львівна, "сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію". І, можливо, забавляння із словом так би і залишалося на другому чи третьому плані її життя, якби не... Кам'янець-Подільський.

Річ у тім, що Наталя досить рано вийшла заміж. Її чоловіка - Саву БОЖКА, члена КП(б)У з 1920 р., випускника Комуністичного університету ім.Артема в Харкові (1923 р.), в квітні 1924 р. направили в Кам'янець-Подільський створювати окружну газету "Червоний кордон". 23-річний Сава Захарович чудово впорався з поставленим партією завданням - уже 1 травня кам'янчани побачили перше число нової газети. І надалі двічі на тиждень - у четвер і неділю - "Червоний кордон" регулярно приходив до читачів.

А Наталя залишилася в Харкові. Вона і вчителювала, і водночас навчалася на історичному відділі Харківського інституту народної освіти. Ще й маленький Тарасик клопотів додавав. Але наспіли літні канікули - і Наталя на ціле літо гайнула до чоловіка в Кам'янець-Подільський. Та й однорічного Тарасика взяла, щоб татусь і синок хоч трохи побули разом.

У Кам'янці-Подільському Наталка, як і раніше, потрохи для себе римувала. Якраз наближалася десята річниця початку Першої світової війни. 1 серпня проходили масові антивоєнні акції під лозунгом "Війна - війні". І в Наталі під цим враженням склалися рядки:

Оксамитними чорними шатами
Ніч укрила заводи й міста...
Тільки вітер лагідно, як мати,
Обережно пестить жита.
Ой, лани ви, лани неоглядні,
Вас укрила ніжно пітьма.
Навіть місяць - таємний зрадник
Заховався - не гляне з-за хмар.
Ой, скоро, лани неоглядні,
Вас широко-широко, ген-ген
В золоті жита одягне
Пролетарська міць - Доброхем.
Оксамитними чорними шатами
Ніч укрила заводи й міста...
...Чуєш? - Наче звірюка за ґратами,
За кордоном сичить капітал.
Хай на нас посилає отруту
Стоголовий залізний дракон,
Наша міць - пролетарська наука
Стерегтиме червоний кордон.
Вже Червонеє Сонце палає
І жита золотії у ніг,
І на всесвіт могутньо лунає -
Війна - війні!

Для сучасного читача в цьому вірші з тогочасних реалій незрозумілим може видатися тільки Доброхем. Це - Добровільне товариство сприяння будівництву хемічної промисловості. Зауважимо, що в 20-ті роки XX ст. українці казали "хемія", а не "хімія".

...А Сава в ті дні якраз готував для недільного числа "Червоного кордону" добірку матеріалів під спільною шапкою "Війна війні". І Наталчин вірш видався йому таким доречним, що саме ним він відкрив добірку. Щоправда, ім'я авторки було сховано за ініціалами - Н.З.

Отак третього серпня 1924 р. у нашому місті відбувся літературний дебют Наталі Забіли. Звичайно, як у зрілі роки зазначила Наталя Львівна, це був "дуже наївний і недосконалий віршик". Але, з другого боку, 21-річна Наталка вперше побачила свій твір надрукованим. "І це, - як зізналася через 32 роки уславлена дитяча письменниця, - вирішило мою долю, мій дальший життєвий шлях".

А сімейне життя Сави та Наталі, на жаль, не склалося. Тривала розлука, ультимативні вимоги один до одного врешті призвели до розриву. Наталя поїхала в Харків закінчувати інститут, залишивши на деякий час маленького Тарасика в Кам'янці-Подільському на Савине виховання. Доглядала за хлопчиком няня Марія. А коли їй потрібно було з'їздити в село до батьків, то турботу про малюка почергово брали на себе відповідальний секретар редакції "Червоного кордону" Терентій МАСЕНКО та завідувач відділу листів Петро ДОВ-ГАЛЮК. Адже Сава Божко ще й в місцевому інституті народної освіти викладав курс новітньої історії та революційних рухів.

Більше в місті над Смотричем Наталя Забіла не була. "Але, - як зазначила поетеса в маленькій замітці "Перші радощі" для першого (і досі єдиного) випуску літературно-художнього альманаху "Кам'янець-Подільський" (1956 р.), - випадкове й короткочасне перебування в Кам'янці-Подільському залишилося значним фактом у моїй біографії, а в пам'яті - незабутнім спогадом першого творчого успіху, перших радощів, стремлінь і надій".

Наталя Забіла (1903 - 1985) за довге творче життя видала близько двох сотень книжечок - переважно для дошкільнят і наймолодших школярів. їх загальний тираж перевищив п'ять мільйонів примірників. Наталя Львівна відома не тільки як поет, але і як прозаїк, драматург, перекладач, автор "Читанок" для другого (1933 р.) і першого (1939 р.) класів, які не раз перевидавалися.

Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Тож у п'єсі-фантазії "Перший крок" (1968 р.) розповіла сучасним дітям про дітей первісного суспільства - дівчинку Юю та хлопчика Оа, про перший, добутий людиною вогонь. А героями її драматичної казки "Троянові діти" (1971 р.) стали легендарні брати Кий, Щек, Хорив та їх сестра Либідь. 1972 р. саме завдяки цим творам Наталя Забіла стала першим лауреатом премії ім.Лесі Українки.

Закінчимо цю розповідь віршем, який Наталя Забіла написала 1942 р. в Алма-Аті, де перебувала в евакуації. А думки линули в рідний край, туди, де воював 19-річний син Тарас:

Пишу листа, трикутником згортаю,
Надписую на ньому те ім'я,
Що так давно - як зараз пам'ятаю -
Сама для тебе добирала я...
Як дійде він, цей лист? Які дороги
Ведуть до тебе в рідному краю?
І чи він знайде там тебе живого,
Сміливого, невтомного в бою?
І чи зуміє він переказати
Німою мовою, поміж рядків
Все, що сказать хотіла б сину мати,
Коли б на це їй вистачило слів?..
Беріть же, поштарі, до рук побожно
Оцей мій лист, як всі такі листи,
Щоб з материнських серць краплину кожну
Синам на бій, як зброю, донести!