Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Яка школа на вашу думку найкраща?
Всього відповідей: 155



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 22.09.2017, 00:21
Головна » Статті » Краєзнавці та історичні постатті на

С. В. Руданський

Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року в селі Хомутинці на Вінничині в бідній родині священика. В побуті своєму багатодітна сім'я Руданський нічим особливим не відрізнялась від односельчан, хоч батько поета у взаєминах з селянами тримався соціальної "дистанції", дбаючи, за старосвітським звичаєм, про духовну кар'єру свого молодшого сина.

З 1841 по 1849 рік Степан вчиться в Шаргородській бурсі, потім вступає до Кам'янець-Подільської духовної семінарії. У 1855 році, по закінченні семінарії Руданський зібрався їхати до Петербурга продовжувати навчання в духовній академії.

Приїхавши до Петербурга, Руданський, всупереч батьковій волі, подає заяву не до духовної, а до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Тут працювали відомий хірург і прогресивний діяч М. Пирогов, такі славетні вчені, як І. Сєченов, С. Боткін і М. Зінін.

Вступ до медичної академії означав цілковитий розрив із батьком, який одразу позбавив його матеріальної підтримки. Молодий Руданський обирає найпопулярніший серед різночинної молоді фах лікаря, який, з одного боку, виводив його з середовища дикого попівства, з другого - відкривав можливість живого, практичного зв'язку з народом (лікарська практика, етноґрафічна робота, поетична творчість).

На петербурзький період життя Руданського саме і припадає розквіт його поетичної творчості. Характерно, що батько поета дуже не хотів, щоб його син писав українською. "Если хочеш написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, или лучше ничего не пиши!" - так передав поет зміст батькового напучування в листі до брата Григорія від 5 липня 1859 року і додавав зовсім недвозначно: "Батько, може, не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, - а нібито в московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури".

У 1861 році Руданський закінчив академію. Але якою ціною далася йому та перемога! Як попович, Руданський самим фактом свого походження належав до духовного стану, і духовна академія не бажала поступатися своїми "правами" на добре атестованого їй випускника Кам'янець-Подільської семінарії. Тому медико-хірургічна академія могла зарахувати Руданського лише так званим "вільним слухачем". Як "вільний слухач" Руданський не мав права на стипендію, а після розриву з батьком Руданський дуже бідував, часто голодував. Жити доводилося тільки з приватних уроків, зокрема, влітку 1856 року Руданський виїздив з столиці у Дору Новгородської губернії.

Щоб стати повноправним студентом, Руданському треба було вийти з духовного стану. Не гаючись, юнак розпочав клопотання. 26 березня 1856 року на засіданні святійшого синоду справу було вирішено позитивно і передано на оформлення до Подільської консисторії. Півроку консисторські канцеляристи відтягували з відповіддю і тільки 26 вересня 1856 року С. Руданський одержав свідоцтво про вихід з духовного стану.

Ставши повноправним студентом, Руданський почав отримувати стипендію, якої, проте, не вистачало на харчі. Мешкав Руданський десь на глухій околиці столиці, серед міської бідноти, про що сам поет писав в автобіоґрафічному вірші "Студент" (1858).

На сторонню допомогу годі було сподіватися, і Руданський активно взявся за творчу роботу. Він працював над своїми поетичними творами, щоб скласти збірку і видати її, "не то щоб для слави, а хоч для кишені," - як він писав брату Григорію у листі від 5 липня 1859 року. Йшлося, мабуть, про збірку "Нива", яку Руданський потім надіслав до київського цензурного комітету. Крім того одночасно поет шукав таке російське періодичне видання, яке б погодилося друкувати українською мовою його веселі поетичні мініатюри.

Все це схоже було на жалюгідне дилетанство. Про сумніви щодо доцільності своєї літературної праці Руданський пише у вірші "До моїх дум" (1859).

Збірка "Нива" не побачила світу на Україні. Після надто суворої рецензії П. Житецького київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Тоді поет взявся упорядковувати нову збірку, яку здав до петербурзького цензурного комітету, не маючи вже особливих планів на майбутнє. Надходив кінець його навчанню в академії, отже, й тяжкому бідуванню в Петербурзі. Живучи весь час впроголодь, переобтяжений виснажливою працею, двадцятишестилітній поет захворів і в суворих кліматичних умовах столиці міг справді померти від сухот. Про це він пише у вірші "Моя смерть".

16 липня 1861 року зовсім несподівано петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на друкування збірки, який проте лишився невикористаним. Для видання книжки потрібні були граші і час, а поет не мав ні того, ні другого.

За станом здоров'я Руданський просився влаштуватися цивільним лікарем на півдні. Клопотання випускника знайшло підтримку в керівництві академії, і 1 серпня 1861 року з медичного департаменту міністерства внутрішніх справ надійшло повідомлення про призначення Руданського в Ялту на посаду міського лікаря. Того ж дня поет залишив Петербург.

Ставши міським лікарем курортного і портового міста, Руданський з полегшенням зітхнув. Жалування в нього було 200 карбованців на рік, і ще до того в 1863 році він одержав додаткову платну практику в маєтках князя Воронцова, що складало ще 300 карбованців на рік. У листі до брата Григорія від 30 вересня 1863 року Руданський пише: "… я вже зможу кожний день свій обід мати. І тільки то, що обід, а вечері ще за сії гроші мати не зможу…".

Молодий лікар самовіддано поринає у роботу. Він поєднував обов'язки міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкінських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту.

Руданський ніколи не розмежовував свої громадські й службові обов'язки. Міську бідноту він лікував безплатно. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Про громадський авторитет лікаря свідчило й обрання його в 1869 році почесним мировим суддею сімферопольсько-ялтинської мирової округи.

Особисте життя Руданського залишилось невлаштованим. Їдучи до Петербурга продовжувати своє навчання, він залишив на Україні першу свою любов - Марію Княгинецьку, якій і адресувалася широко відома й досі пісня "Повій, вітре, на Вкраїну". Про юнацькі захоплення поета в Петербурзі промайнула лише смутна згадка в щоденниковому записі 1861 року та у вірші "Іще вчора ізвечора". В Ялті, рятуючись від самотності, Руданський зійшовся з багатодітною вдовою. Мабуть, єдиною відрадою для популярного лікаря і мало кому тоді відомого поета була поетична творчість. Та для неї не вистачало ні часу, ні снаги.

Дрібні громадські клопоти, постійні сутички з ялтинськими спекулянтами й контрабандистами, губернською царською бюрократією і титулованими пройдисвітами понад десять років отруювали поетові життя. Ці сутички набули особливою гостроти, коли влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський з обов'язку карантинного лікаря і постійного члена санітарної комісії міста взявся винищувати з профілактичною метою джерела інфекції. Під час цієї непосильної боротьби Руданський сам захворів на холеру. Загальне ослаблення організму викликало загострення давньої його недуги - туберкульозу. 3 травня 1873 року на тридцять дев'ятому році життя поета не стало.

Поховали С. Руданського на мальовничому кам'янистому узгір'ї масандрівського кладовища Ялти, звідки відкривається чудова панорама південного моря. Так би й заросла з часом стежка до могили скромного трудівника, лікаря-гуманіста, якби не талант - живий вогонь його душі.

Категорія: Краєзнавці та історичні постатті на | Додав: borYA (06.09.2008)
Переглядів: 464 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: