Google
У і-неті На сайті

 

Меню сайту




Форма входу






Наше опитування
Яка школа на вашу думку найкраща?
Всього відповідей: 155



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Конвертер валют
 

 

Вітаю Вас, Гість · RSS 22.09.2017, 00:26
Головна » Статті » Краєзнавці та історичні постатті на

Подільські дороги Бориса Антоненка-Давидовича
Видатний український письменник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка та громадський діяч, активний учасник дисидентського Руху опору Борис Дмитрович АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ (1899-1984) пройшов тернистими шляхами долі й творчості, його запальне слово надихало багатьох борців за самостійну Україну. Життєві дороги неодноразово вели письменника на Поділля.

Перше перебування його відноситься до доби визвольних змагань (1917-1920), коли на зміну Гетьманщини прийшла Директорія і 4 грудня 1918р. було відновлено Українську Народну Республіку. Почалася друга війна з більшовиками. Українські війська 5 лютого 1919 р. залишили Київ, згодом Директорія опинилася у Кам'янці-Подільському. Студент історико-філологічного факультету Київського університету Борис ДАВИДІВ (таке прізвище мав тоді він) вирішив добратися до міста над Смотричем, щоб продовжити навчальні студії у місцевому університеті. Цей нелегкий шлях з Києва до Кам'янця він описав згодом у книзі "На шляхах і роздоріжжях" (1).

Окремий розділ згаданого твору має назву "І знову Кам'янець-Подільський". Як стверджує дослідник творчості Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА Леонід БОЙКО, юнак вступив до Кам'янець-Подільського університету і почав там навчатися(2). Від знайомого службовця департаменту фінансів ПАРХОМЕНКА він дізнається про критичне становище Директорії, що передувало до цього у Волочиську, коли війська УНР під Кам'янцем-Подільським, затиснуті із заходу поляками, а зі сходу більшовиками, були змушені відбиватися від ворогів. Також студент довідується про те, що на станції Балин розстріляно БОЛБАЧАНА, безстрашного командира 2-го Запорізького полку, в якому раніше перебував добровольцем Борис ДАВИДІВ, "коли навчався у Харківському університеті(З). Комендант міста направляє Б. ДАВИДОВА до житомирської юнацької школи, яка була розташована у с. Смотрич, за 16 кілометрів від Кам'янця-Подільського. Школа готувала офіцерів для армії УНР. Б. ДАВИДОВА зарахували до піхотного полку. Військова муштра не вабила молодого воїна, і він залишає школу, прибуває до Кам'янця-Подільського. ПАРХОМЕНКО розповів йому про романтика БОЖКА, який організував свій загін, назвавши його Запорізькою Січчю. "Як і багато тодішніх отаманів, - пише автор згаданої книги, - Божко не визнавав над собою ніякої зверхності і діяв на свою уподобу, страх і ризик"(4). Майбутній письменник зафіксував події у Кам'янці того часу, коли співіснувала армія УНР під командуванням Симона ПЕТЛЮРИ і армія ЗУНР під командуванням Євгена ПЕТРУШЕВИЧА. Він згадує про письменників Остапа ВИШНЮ, Володимира СОСЮРУ, Степана ВАСИЛЬЧЕНКА, які перебували тоді у Кам'янці(5).

Виїхавши з міста, Б. ДАВИДІВ, по дорозі на Київ, вступає у лави Шевченківського полку УНР, займає посаду інструктора-інформатора, бере участь у багатьох бойових діях на території Поділля. Відступаючи через Дунаївці, козаки дізналися, що уряд УНР виїхав з Кам'янця-Подільського на північ, лишивши в місті як свого уповноваженого ректора Кам'янець-Подільського університету й міністра культури Івана ОГІЄНКА. Про події відступу військ УНР через Волочиськ йдеться в оповіданні письменника "Блакитна галілея", де очима учасника тих подій описано перипетії боротьби на Поділлі того часу(6).

Друге перебування Б. ДАВИДОВА на Поділлі відноситься до 1926 року, коли він перед тим повернув собі втрачене прізвище свого прадіда - АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА і працював секретарем редакції журналу 'Глобус"(7). Про своє перебування на Поділлі у 1926 році він описав у нарисі "Когут піє на три держави"(8). Образно і дотепно змальовує Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ непівський Кам'янець, його історичні пам'ятки, розмірковує про минуле і сучасне Поділля(9). Репортажні шкіци визначного майстра слова відзначаються точністю, задушевністю, шаною до людей. А чого варті замальовки непівських готелів Кам'янця, сцени з балагулами і описи тих часів прикордонного Придністров'я - Жванця, Атаків, Окопів? Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ своїм життям і творчістю завжди відстоював правду, незалежність, свободу України і за це його неодноразово карали. Коли розкрутився маховик сталінського терору, 2 січня 1935 р. його безпідставно заарештовують і віддають до суду Військового трибуналу Київського військового округу. Лише після 12 років заслання до Сибіру Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ повертається в Україну. Йому заборонено жити в столицях та обласних містах. 1948 року він разом з дружиною напівлегальне прибуває до Вінницької області(10). Працює фельдшером в радгоспі "Первомайський" Калинівського району, а потім займає цю посаду в с. Білий Рукав Хмільницького району (жовтень 1950 р.). Арештували Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧА 6 липня 1951р. у Хмільнику, де перебував на лікуванні(11). "Злочинну" діяльність письменника кваліфікували тим, що він купив на базарі книгу О. ОЛЕСЯ "Чужиною" та збірник "Сатира і гумор". 15 разів допитували підсудного, але він не визнав своєї вини. Його направили на спецпоселення в Красноярський край. Після смерті тирана Сталіна письменника 1 вересня 1954 року звільняють із заслання, але пройшло чимало тяганини, перш ніж влітку 1957 року він повертається до Києва. Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ, незважаючи на підозру і переслідування, поринає в улюблене заняття - письменницьку творчість, працює у журналах "Зміна" та "Україна". 1958 р. як кореспондент "України" відправляється у подорож по Західній Україні, втретє прибуває на Поділля. Цю мандрівку він зафіксовує у своєму нарисі "Нема Збруча"(12). Знову припало йому до вподоби незабутнє, старовинне місто над Смотричем: "Давно вже втратив Кам'янець своє значення адмінстративного, економічного та культурного центру Поділля. Невгамовна ріка життя пішла далеко поза ним, іншими річищами, до інших берегів і Кам'янець застиг у мовчазній непорушності своїх старовинних каньйонів, брам , і башт(13). Письменник милується вже знаним колись містом, проходить його вуличками і площами, порівнює з минулим, дізнається про ті події і зміни, які сталися за його відсутності.

Але як не побачити знову прикордонне містечко Жванець? Письменник придивляється до бачених колись тих місць, де когут піяв на три держави. Запам'яталося, як погожого серпневого дня на подвір'ї Жванецької школи появився середнього зросту чоловік, вже в літах, у вишиваній сорочці, на голові в солом'яному брилі, в одній руці дощовик, а в другій - невеликий саквояж. Він зразу привернув увагу вчителів, які готувалися до нового навчального року. Між письменником і педагогами зав'язалася жвава полеміка. Йшлося про мову, про її призначення в суспільстві. Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ прекрасно володів словом, його образність захопила присутніх. Але раптом хтось з учителів зауважив:

- Чому це ви так щиро розмовляєте по-українськи?
- А як ще можна розмовляти? - відповів він.
- Ось так, трохи вставляти до української мови російські слова.
- А для чого? - запитав Борис Дмитрович, 

Виявилося, що ми, вчителі, були загіпнозовані "теорією" злиття мов при комунізмі. Письменник дав вичерпну відповідь на це химерне запитання і згодом педагоги прозрівали у розумінні місця української мови в людських відносинах. Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ з інтересом оглядав будинок костьолу, руїни замку XVII ст., скельну печеру, околицю, де колись мешкали вірмени. Переночувавши, наступного дня письменник направився до річки Збруч, яка колись краяла українські землі між трьома державами, а тепер "нема Збруча" того. Дорога мандрівника простяглася на Тернопільщину, а затим на захід, до Гуцульщини і Закарпаття. Повернувшись до Києва, Борис Дмитрович здійснив декілька публікацій про подорож - нарис у журналі "Україна", наступного року побачила світ книга "Збруч", а вчителі та учні Жванецької школи стали прототипами персонажів оповідання "Камінь Довбуша", яке було видруковане у декількох його збірках.

Останні, четверті відвідини Б. АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ Поділля і, зокрема, Кам'янця-Подільського припадають на початок серпня 1977 року, коли він перебував у місті разом з подружжям СВІТЛИЧНИХ. "І в поїзді, і після приїзду, - згадувала Надія СВІТЛИЧНА, - Борис Дмитрович говорив майже безперестанку. Часом розповідав деякі епізоди свого життя, які увійшли в його писані спогади... Але найбільше в Кам'янці-Подільському Борис Дмитрович згадував про свої юнацькі роки, пов'язані з цим містом. Цілими днями ходили ми бруківкою Старого міста, оглядали і майже обмацували Стару фортецю, відреставровану для туристів, зупинялися біля пам'ятних для Бориса Дмитровича будинків, брам і все слухали його розповіді про буремні події часів Української Народної Республіки і після її поразки(14).

Жили прибулі в родині СТОКОТЕЛЬНИХ, що мешкала недалеко від залізничного вокзалу і в свій час пережила депортацію до Сибіру. За квартирою влаштували посилене стеження, містом пустили чутку про появу "небезпечних рецедивистів"(15). То була, на жаль, остання поїздка письменника на Поділля. Помер Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ 9 травня 1984 року у Києві, на його похорони їздила працівниця Камінець-Подільського державного історичного музею-заповідника Тамара СИС.

Справедливість перемогла, Борисові АНТОНЕНКУ-ДАВИДОВИЧУ в 1992 році посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка. Перебування Бориса АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА на Поділлі - важлива сторінка в його житті та історії нашого краю.

Категорія: Краєзнавці та історичні постатті на | Додав: borYA (06.09.2008)
Переглядів: 788 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: